Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Руто, твої друзі розповіли, як ви билися з небіжчиком. Ви всі дуже сміливі. Я б, напевно, сто разів померла там, – Білочка із захопленням обвела поглядом всіх учасників пригод за Зорекрилими горами.

– Ти б попросила її розповісти, як вони в підземеллі з Дітьми Сутінок билися. Прикинь, Білочко, вони викрали в них єдинорога! – Лік явно був в ударі.

– Та годі! Ще нікому не вдавалося осідлати Тінь Мороку! – захоплено випалив Рудик.

– А вони змогли, – здавалося, що Лікраніель зараз лусне від гордощів.

– Сьогодні втілеться моя мрія! – пролунав тонкий голосок фамільяра. – Я розповім Чарославу про подвиги безстрашної Рути й нескінченно глибоке, гаряче, трепетне, пристрасне, бурхливе, запальне і кипуче, мов гарячий борщ кохання між нею і Германом.

У кімнаті повисла тиша, в якій було чутно лише дзижчання крилець клопа. А за мить кімната вибухнула від сміху. Я витирала сльози, Кхибра реготала на моєму плечі, хлопці перепитували один в одного: «Як він сказав? Кипуче, мов гарячий борщ? Га-га-га!»

– Та що я такого сказав? – щитник ображено пропищав біля самого вуха.

– Так ви що, пара? – хитро примружив одне око Муфт.

– Так, – цілком серйозно відповів Герман, коли сміх потихеньку заспокоївся.

Я відчула, як мої щоки стають гарячими, кипучими, мов гарячий борщ і запалюються від його слів. Серце забилося як мечохвостий стриж у клітці, коли ми залишали гральний дім. А метелики приготувалися злетіти до сонця і повернутися назад.

– Оце так діла-а-а-а, – протягнув Фінік. – І коли весілля?

– А? – Яке ще весілля? Я так не домовлялася! Я не хочу заміж! Так, я закохана у Герку, але... як же академія і кулінарна магія? Один із найрідкісніших факультетів набрав курс для того, щоб зіграти наше весілля? Та в мене ще джерело не відкрилося, а ви про весілля!

По-моєму, Герман був не менше за мене збентежений запитанням кухрика. Він розгублено посміхався і дивився на мене.

– Може, років через два-три, – невпевнено сказав Гера і одразу замовк.

Від серця відлягло. Щира дяка, Бальгензі, що напоумила його.

– Через п’ять, – з викликом глянула на нього я. – Нам ще вивчитися треба.

– Ось це правильно, – розплився в усмішці Муфт. – Вивчіться, а там воно видно буде.

– Що видно? – одночасно запитали ми з Геркою.

– Ну, це життя, – запихаючи в кишені пиріжки, простягнув Муфт і підбив ліктем Фініка, той теж почав тирити наші пиріжки. – Хтозна, що буде далі? Може, ви створите зовсім різні сім’ї...

Домовик і кухрик перезирнулися і зникли. І вчасно, з пальців Германа зірвалися дві іскорки, які на льоту погасив Альгін.

– З глузду з’їхав? А якби спалахнула пожежа, що тоді?

– А чого він? – обурився Герман, сердито дивлячись на те місце, де зовсім недавно сиділи маленькі господарники.

– Пожартували, з ким не буває? – спробував розрядити обстановку Богріс.

Герман не встиг нічого заперечити, у двері рішуче постукали й одразу ж увійшли. Без дозволу. Це я, роззява, двері забула зачинити. І тепер, на порозі, схрестивши на грудях руки, стояв і зухвало дивився одним оком ВеО, тобто Шрам.

– Чудово, адепти, – він увійшов до кімнати й причинив за собою двері. – Не встигли повернутися до гуртожитку, а вже бенкетуєте. Що це? – він підійшов до столу і підійняв однією рукою бутель, так, немов це склянка. Він відкоркував її та принюхався. – Так я й думав, пиячите! Домашня наливка. Чиє? – він вирячився на мене, заломивши ліву брову.

– Моє, – тихо зізналася Білочка.

– Звідки? – Грондер Вікк здивовано дивився на Міларунн єдиним живим оком. Чомусь він нагадав Яарна. Мене сіпнуло.

– З батьківського льоху взяла, – зізналася, червоніючи, Рунн.

– Ти?! – некромант не міг повірити, що маленька адептка вкрала в батьків таку велику пляшку.

– Угу, мені домовик допоміг... – вона й зовсім залилася фарбою.

– Муфт?! – ще трохи і штучне око вистрибне з очної ямки наче магом’яч.

– Ні, наш домовик, Квасоля, – вії Міларунн здригнулися, немов крила метелика.

Шрам поставив наливку біля своїх ніг.

– На перший раз прощаю, – голос став трохи м’якшим. Зрозуміло, якби наливка виявилася когось із нас, то влетіло б по перше число. Він обвів усіх тривожним поглядом і продовжив: – Адепти, у зв’язку з тим, що Гіркий струмок став, як і раніше, Медосвіжем, будь-яке використання магії заборонено до кінця медовару. Нам, магам королівства, потрібно розібратися в природній аномалії. Що викликало різку зміну води.

Я спідлоба подивилася на Альгіна з Герой, ті ніби вирішували, хто з них першим скаже правду. Вони підштовхували один одного ліктями.

– Адепти! – помітив їхню метушню магістр Вікк.

– Пане Вікк, дозвольте мені де в чому зізнатися, – Альгін підвівся з ліжка і вийшов з-за столу.

– Прошу, адепте Брісс. Це я, тобто, ми з Германом... ні, не так. Це ми з Герой і Рутою винні, що Гіркий струмок тепер зовсім не гіркий.