Читати книгу - "Індоарійські таємниці України, Степан Іванович Наливайко"

Тож ареал Сквири тісно пов’язаний із фортецями, замками, укріпленнями й системою Надроських оборонних валів. З чого напрошується здогад, що назва міста, Сквира, яка має і форму Сквара, може містити компонент із значенням «укріплення», «фортеця», «замок». Думати так спонукають деякі українські назви, скажімо, Унґвар, угорська назва Ужгорода, де вар з угорської — «місто», а первісно — «укріплене місце», «фортеця». Неподалік самої Сквири є село Пустоварівка; в назві цій виразно прозирається вар, яке може бути спорідненим з угорським var і означати «фортеця». Це ж вар могло відбитися й у назві Сквира/Сквара. В такому разі постає питання: звідки воно в українських топонімах?

Зважаючи на рясну індоіранську гідронімію і топонімію в Україні взагалі, а в ареалі Росі зокрема, що не перестають підкреслювати дослідники, спробуємо поглянути під індоіранським кутом і на топонім Сквира/Сквара. Бо не виключено, що в основі гідроніма й топоніма Сквира/Сквара, попри позірну й фонетичну подібність, лежать фонетично схожі, але значеннєво різні слова. У цьому плані показові іранські й індійські дані, що сягають найдавніших часів. Мається на увазі індоіранське вара/вар — «фортеця», «укріплене, огороджене місце». Світло на цей термін проливає ще «Авеста» — пам’ятка стародавніх іранців, ровесниця давньоіндійської «Ріґведи». В «Авесті» вара — «огорожа», «садиба», «укріплене <373> місце», в сучасному розумінні — «замок», «фортеця». У «Шахнаме» Фірдоусі авестійське вара назване вар.

Авестійська Вара — обитель, що її збудував Йіма, перший земний цар і перший, з ким до Заратуштри (Зороастра) розмовляв Ахурамазда (Ормузд, Ормазд, Ор) — верховне зороастрійське божество, тотожне індійському Варуні, грецькому Посейдону, скіфському Тагимасаду й слов’янському Дажбогу. Ахурамазда (відбите в українських назві й прізвищі Гламазда) запропонував Йімі стати земним царем, а коли той погодився, вручив йому символи царської влади — золоті ріг і батіг.

Минуло триста років, і земля обтяжилася живими істотами — людьми й тваринами, ставало ніде жити. Худоба плодилася, діти народжувалися, а смерті ніхто не знав. Ахурамазда закликав до себе Йіму й звелів розширити землю. Той дмухнув у золотий ріг, провів батогом по землі, й вона збільшилася на третину.

Та через триста років Йіма мусив збільшити землю ще на третину. Так повторювалося тричі. Проте й тоді людям не судилося жити в щасті й спокої — з півночі насувалися люті холоди, які загрожували знищити все живе. Стривожений Ахурамазда знову закликав до себе Йіму:

— Порятуй землю від лиха, що насувається! Бо її затопить водою, коли скінчиться зима й почнуть танути сніги. Відгороди для людей безпечне місце й нехай воно називається Вара. І туди, за цю загорожу, в безпечну обитель, помісти чоловіків і жінок, тварини й рослини. Обнеси те місце трьома рядами міцної огорожі і в кожній огорожі пороби ворота. У першій, зовнішній загорожі зроби дев’ять воріт, у середній — шість, а в третій, внутрішній — троє. У першу загорожу нехай увійдуть тисяча чоловіків і жінок, у другу — шістсот, а в третю, найменшу — триста. Заклич їх у Вару золотим рогом і нехай вони там живуть у щасті й радості, не знаючи лихоліть.

Йіма так і вчинив: вибрав підхоже місце, обніс трьома рядами валів, вимостив вісімнадцять вулиць і протрубив у золотий ріг. Чоловіки й жінки позходилися з усіх-усюд у благословенну обитель. Не знаючи горя, люди жили там у щасті й благополуччі по 150 років (Авеста, 78–81).

Таким чином, іранська вара, або вар — глинобитна фортеця чи замок, прихисток для людей і худоби під час нападів ворогів або стихійних лих. Судячи з опису, Вару обносили три концентричні вали. «Авеста» зазначає, що розміри Вари від центру на всі боки — один «кінський гін». Та коловий <374> принцип забудови властивий і для трипільських міст: усі 15 протоміст, найбільших у Європі поселень мідно-кам’яного віку, забудовані за коловорадіальним принципом. Вікентій Хвойка такий принцип розташування жител відзначає у Верем’ї, Жуківцях, Ставках, Халеп’ї. Поселення в Доброводах має п’ять концентричних кіл, а Небелівське — аж десять. Найбільше в світі Тальянківське поселення з усіма його 2700 будівлями розташоване по чотирьох еліпсах. Навіть поселення площею 5 га забудовувалися по колу. Таке планування, як на дослідників трипільської культури, іде від первісних уявлень про всемогутнє Сонце, без світла й тепла якого неможливе життя. А колобіг Сонця й Землі обумовлюють зміни і в природі, і в людському бутті.

З іншого боку, дехто вважає, що авестійська Вара описана як квадратна загорожа зі сторонами в «кінський біг». Мотив квадратної огорожі, всередині якої міститься впорядкований світ, а поза нею — хаос і смерть, простежується в деяких індоєвропейських традиціях, наприклад, Roma Quadrata в римській міфології, а також прямокутні в плані храми в слов’янській, іранській, давньогрецькій та інших традиціях. Особливо близький авестійській Варі «квадратний палац» Ями в «Ріґведі» (ІХ 113.7–8), також блаженна обитель, осередок безсмертя, але не на землі, а в потойбічному світі. Пізніші від «Авести» пехлевійські тексти розходяться щодо локалізації Вари й розміщують її то на небесах, то під землею, що скоріше в дусі «Ріґведи», аніж «Авести».

Індійському Ямі й іранському Йімі у скандинавській міфології відповідає Імир — перша жива істота, що отримала тілесне втілення, велетень, з плоті якого створено світ. Уявлення про них сходять іще до індоєвропейської епохи. Первісне значення імен Йіма та Яма — «Близнюки», «Пара», що засвідчує зв’язок обох із найдавнішими загальноєвропейськими уявленнями про братів-близнюків — синів Сонця, від яких походить людський рід. Іранський Йіма — син Вівахванта, а індійський Яма — син Вівасвата, обидва уособлюють Сонце. У «Ріґведі» не раз підкреслюється, що Вівасват, як і його син Яма, не належить до богів. Ведійський Вівасват — батько Ашвінів, а їхня мати — дочка Тваштара, згадуваного у «Влесовій книзі» як Тваштир. У «Ріґведі» й пізнішій літературі згадується міф, за яким боги, не бажаючи віддавати дочку Тваштара смертному Вівасвату, підманули його. Створивши схожу на неї дівчину, вони підмінили нею наречену. Вона й народила Вівасва<375>ту смертних дітей. У тій же «Ріґведі» вказується на зв’язок Вівасвата з божественним напоєм сомою — десять дочок Вівасвата очищають сому, а в «Авесті» Вівахвант — перший смертний, котрий приготував хаому (сому).