Читати книгу - "Улісс"

волосся, і гарніших, розкішніших каштанових кучерів ще не мала жодна дівчина, відколи світ стоїть, воїстину променисте видіння, таке гарне, що аж боляче було на нього дивитися. Довгенько б вам довелося попоходити по всіх усюдах, доки б ви знайшли таке волосся. Вона майже напевно побачила, як блиснули захоплено його очі, і все її єство затріпотіло від збудження. Вона надягла брилика, аби поглядати з-під крисів, і почала швидше погойдувати черевичком із пряжкою, їй-бо дух забило, коли вона вгледіла вираз його очей. Він дивився на неї, як змія на здобич. Жіночий інстинкт підказав їй, що вона знуртувала йому душу, і при тій думці вона зайшлася ясним рум’янцем від шиї до лоба, так що личенько її стало, як троянда красна.

Еді Бордмен також те помічала, бо поглядала скоса на Герті, ледь посміхаючись, крізь окуляри, як стара дівка, а сама вдавала, що бавить дитину. Уїдлива вона була, як спасівська муха, така й довіку буде, тому-то ніхто з нею не може змиритися; завжди стромляє носа не до свого діла. І вона сказала Герті:

— Цікаво, про що ти замислилася.

— Що? — відповіла Герті з усмішкою, осяяною найбілішими зубами. Я лише міркувала, чи вже пізно.

Вона ж бо благала Бога, щоб вони забрали к лихій годині додому своїх сопливих близнюків і своє немовля, тому-то вона й натякнула, що вже пізно. І коли підійшла Сіссі, Еді спитала її, котра година, а гостроязика міс Сіссі відповіла: половина після цілування, час цілуватися знову. Та Еді хотіла-таки довідатися, бо їм наказували рано додому вернутися.

— Постривай, — сказала Сіссі. — Я спитаю свого дядечка Пітера, скільки на його дзиґарях нацокало.

І вона подалася до джентльмена, а коли він побачив, що Сіссі до нього прямує, Герті зауважила, як він вийняв руку з кишені, знервувався і почав гратися годинниковим ланцюжком, поглядаючи на церкву. Хоч яка пристрасна була в нього вдача, Герті зауважила, що він мав надзвичайну силу волі. Хвилину тому він сидів, зачарований красою і поринувши в споглядання, а зараз уже був спокійний серйозний джентльмен, і в кожній рисочці його видатної статури відчувалася сильна воля.

Сіссі попросила пробачення і чи не скаже він ласкаво, котра зараз година, і Герті побачила, що він витяг годинника, послухав його, подивився, відкашлявся і сказав, що, на превеликий жаль, годинник став, але, він гадає, зараз має бути початок дев’ятої, бо сонце вже сіло. З його вимови відчувалося, що він людина освічена, і хоч говорив він розміреним тоном, та в густому тембрі ледь угадувалося тремтіння. Сіссі сказала дякую, вернулася, вистромивши язика, і мовила; дядечко сказав, що його водогін вийшов з ладу.

По тому вони проспівали другу строфу Tantum ergo і превелебний О’Генлон знову встав і покадив біля святого причастя і знову вкляк навколішки і він сказав отцеві Конрою що одна свічка от-от підпалить квіти і отець Конрой устав і владнав усе і вона бачила як джентльмен накручує годинника і дослухається до механізму і вона почала гойдати дужче у ритм ногою і тоді він поклав його знову на місце і заклав руки знову в кишені. Нараз усе її тіло охопило своєрідне почуття і з того як защеміла шкіра на голові і замуляло під корсетом вона зрозуміла що напевно починається те бо минулого разу воно теж почалося коли вона підстригла собі волосся бо настав молодик. Його темні очі знову в неї втупилися, тішачися з кожної рисочки, буквально її обожнюючи, наче святиню. Якщо погляд мужчини може висловити неприхований захват, то він світився на лиці того джентльмена. Захват від тебе, Гертрудо Мак-Дауел, і ти це знаєш.

Еді почала збиратися та й пора їй було вже давно і Герті зауважила що той її натяк справив бажаний вплив бо треба було далеченько йти берегом до того місця від якого можна котити колиску а Сіссі зняла з близнюків шапочки й опорядила собі волосся звичайно щоб привабливо виглядати і превелебний О’Генлон устав і ряса стирчала йому біля шиї а отець Конрой подав йому картку і він прочитав Panem de coelo praestitisti eis[241] а Еді й Сіссі увесь час говорили що вже час іти і її запрошували але Герті могла відплатити їм тією ж монетою і відмовила Еді підкреслено ввічливим тоном коли та запитала чи у неї часом не розбилося серце через те що її кинув залицяльник. Герті аж здригнулася. Її очі спалахнули холодним полум’ям, що було незмірно промовистіше за сотні зневажливих слів. Їй допекло до живого. Так, Еді загнала гостру шпичку, вона-бо вміла якнайневиннішим тоном сказати лихе слівце, знаючи, як боляче воно дошкулить, а злости в неї було, що у тієї скаженої кішки. Герті враз розтулила рота, аби відповісти, однак стримала ридання, яке підступило до горла, такого делікатного, такого бездоганного, так прегарно вирізьбленого, що про подібне художник міг тільки мріяти. Вона його любила була так ніжно, а він про те навіть гадки не мав. Легковажний ошуканець і дурисвіт, як усе чоловіцтво, він ніколи не зрозуміє, що для неї важив, і на мить її сині очі підпливли гіркими сльозами. Вони роздивлялися її з безжальною посмішкою, але зібравши всі свої сили, вона теж відповіла насмішкуватим поглядом і перевела на нього очі, аби вони теж побачили її новий здобуток.

— Овва! — відмовила Герті, швидка, як блискавка, і гордо підвела голову. — Кого схочу, того й причарую, нині-бо рік високосний.

Слова її пролунали наче згук кришталевих дзвіночків, мелодійніше за туркотіння горлиці, та вони були холодні, як криця. В її юному голосі вчувалися нотки, котрі свідчили, що з нею краще не жартувати. А містера Реггі з його гонором і силою грошей вона може послати к вовку, бо він негідь нікчемна, і вже ніколи про нього навіть не здумає і пошматує його дурну листівку на дрібнії клапті. А коли він зважиться на зальоти, то вона гляне на нього так презирливо, що він спопеліє на місці. Міс хирлява Еді знітилась, як остуджена, й аж з лиця почорніла, тож Герті бачила, що вона кипить од люті, хоч те й приховує, ну справжнє тобі зінське щеня, бо її слова втрапили в самісіньке око, хай не буде така заздрісна, вони обоє знають, що вона їм не рівня, що голова голові, а хвіст хвостові, і хтось інший те знає і бачить, отож хай собі намотають на вуса.

Еді спорядила малого Бордмена, щоб уже вирушати додому, а Сіссі поклала м’яча і лопатки, і відерця,