Читати книгу - "На лезі клинка"

Холодна посмішка Сульта навіть не здригнулась.

— І коли це ви востаннє нас відвідували, лорде Баязе? Здавалося би, людина, яка так тісно пов'язана з нашою історією, мала би проявити трохи більше зацікавленості за таку силу-силенну років. Чому, скажіть мені, за ті століття, що минули від появи Союзу, від часів Харода Великого, ви так ні разу сюди й не навідались?

«Гарне питання. Шкода, що я до нього не додумався».

— О, ще й як навідувався. Під час правління короля Морліка Божевільного і подальшої громадянської війни я був учителем молодика на ім'я Арно. Пізніше, коли Морліка убили і Відкрита Рада посадила Арно на трон, я служив його лорд-камергером. За тих часів я звався Б'яловельд. Я завітав сюди знову за правління короля Казаміра. Він називав мене Золлером і я займав вашу посаду, архілекторе.

Ґлокта не втримався й ахнув від обурення, як і багато людей навколо.

«Чого-чого, а совісті в нього немає. Б'яловельд і Золлер, два найшанованіших слуги Союзу. Як він сміє?! І все ж...»

Він згадав портрет Золлера у кабінеті архілектора і статую Б'яловельда на Алеї Королів.

«Обидва голомозі, обидва суворі, обидва бородаті... тьху, що за маячня? Майор Вест он лисіє. Хіба це означає, що він — легендарний чарівник? Найвірогідніше, цей самозванець просто вибрав дві найголомозіші постаті з тих, які йому вдалося знайти».

Сульт тим часом спробував інший підхід.

— Скажіть мені тоді таке, Баязе: всім відома історія про те, як сам Харод не повірив вам, коли ви вперше явилися до його зали багато років тому. На доказ своєї сили ви розламали навпіл його обідній стіл. Гадаю, що серед присутніх тут сьогодні теж є кілька скептиків. Чи не могли би ви провести аналогічну демонстрацію для нас?

Що більше холоднішав тон Сульта, тим менше переймався старий крутій. Він ліниво відмахнувся від його прохання.

— Те, про що ви говорите, архілекторе, не жонглювання і не гра на сцені. У магії завжди є ризики і втрати. Крім того, було би дуже прикро зіпсувати банкет капітана Лютара лише з тієї причини, щоб я міг похизуватись своїми талантами, правда ж? Не кажучи вже про псування добротних старих меблів. Я, на відміну від багатьох інших за теперішніх часів, ставлюся до минулого з належною повагою.

Одні невпевнено всміхались, спостерігаючи, як двоє старих жонглюють словами, певно, досі вважаючи, що це якийсь заготовлений жарт. Інші мали більше клепки і морщили лоба, намагаючись збагнути, що відбувається і хто бере верх. Верховний суддя Маровія, як помітив Глокта, виглядав непомірно задоволеним.

«Так наче він знає те, чого не знаємо ми».

Глокта незручно засовався на стільці, не зводячи очей з голомозого актора.

«Справа йде не настільки гладко, як потрібно. Коли він почне нервувати? Коли?»

Хтось поставив перед Лоґеном миску паруючого супу. Суп, безумовно, був їстівним, от тільки апетит північанина кудись пропав. Може, Лоґен і не знався на манерах, але він нюхом чув, коли готується якась колотнеча. З кожною реплікою усмішки двох старих дедалі в'янули, їхні голоси різкішали, а зала робилася все більш тісною та гнітючою. Кожен присутній тепер виглядав схвильованим — Вест, гордий хлопець, котрий переміг у Турнірі завдяки трюкам Баяза, хворобливий каліка, котрий допитувався про те ж саме...

Лоґен відчув, як волосся на його шиї настовбурчилось. Біля найближчих дверей кралися дві постаті в чорних масках, одягнені у чорний одяг. Його погляд метнувся до інших виходів. Біля кожного виднілися принаймні по дві постаті в масках, і Лоґен дуже сумнівався, що вони прийшли збирати тарілки.

Він відчував: вони прийшли по нього. По нього і по Баяза. Чоловік не одягає маску, якщо не збирається чинити щось лихе. У нього не було жодних шансів побороти таку зграю, але він все одно хапнув ніж, що лежав біля тарілки, і сховав його під рукою. Якщо вони спробують його схопити, він боротиметься. Тут і думати було нічого.

Баяз починав сердитись.

— Я надав вам усі докази, які ви просили, архілекторе!

— Докази!

Високий чоловік, якого звали Сультом, презирливо скривився.

— Ваша царина — це слова і древні документи! Таке більше личить шмаркатому клерку, ніж легенді! Чимало із присутніх тут погодяться, що маг без магії — просто стариган, котрий пхає свого носа, куди не слід! У нас іде війна і ми не можемо ризикувати! Ви згадували архілектора Золлера. Його старанність у пошуку істини добре відома. Тож ви, я впевнений, повинні мене розуміти. — Він нахилився вперед, міцно впершись кулаками в стіл. — Покажіть нам магію, Баязе, або продемонструйте ключ!

Лоґен ковтнув повітря. Йому не подобалося, куди все це йшло, але, зрештою, він не розумів правил гри. З якоїсь причини він довірився Баязу, тож мав залишатися на його боці. Було трохи запізно переходити на іншу сторону.

— Вам більше нічого сказати? — вимогливо запитав Сульт.

Він повільно опустився на стілець, знову усміхаючись. Він глянув на двері, і Лоґен відчув, як зачаєні постаті заворушились, чекаючи лише на сигнал.

— У вас не зосталося більше слів чи трюків?

— Є ще один.

Баяз сягнув рукою за комір. Там він щось намацав і витягнув — щось на довгому, тонкому ланцюжку. Одна із постатей у чорній масці ступила вперед, очікуючи побачити зброю, і рука Лоґена міцніше стиснула ручку ножа. Проте коли весь ланцюжок опинився назовні, всі побачили, що на його кінці похитується лише стержень з темного металу.

— Ключ, — пояснив Баяз, підносячи стержень до світла. Стержень майже не сяяв. — Нехай він не такий шикарний, як у вашій виставі, але зате справжній, можу вас запевнити. Канедіас ніколи не працював із золотом. Він не любив красиві речі. Він любив практичні.

Архілектор скривив губи.

— Ви ж не очікуєте, що ми повіримо вам на слово?

— Звісно, ні. Така ваша робота — всіх підозрювати, і я змушений визнати, що ви з нею чудово справляєтесь. Однак зараз уже досить пізно, тож я відкрию Будинок Творця завтра вранці. — Хтось впустив на підлогу ложку, і вона дзенькнула об підлогу. — Мені, звичайно, знадобляться свідки, які подбають про те, щоб я не викинув якийсь фокус. Як щодо... — холодні зелені очі Баяза озирнули стіл, — інквізитора Глокти і... вашого нового чемпіона з фехтування, капітана Лютара?

Каліка, почувши своє ім'я, спохмурнів. Лютар виглядав