Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– «Я просто простежив за твоєю магією!», – приголомшив він мене, і продовжив. – «Анко, я думав, що вже не побачу тебе», – зізнався він. – «Нілла і Орн схилялися до того, що твоя магія тебе знищила, і я їм практично повірив, але рівно до того часу поки не відчув такі емоції як «веселість». Чим ти чорт забирай займалась, поки всі тебе оплакували!», – сердився він і я це відчула. Я слухала його мовчки, бо не знала що відповісти, адже справді не розуміла, як так сталося. – «І ще одне», – продовжив він. – «Чому ти втекла з бару, залишивши мене там одного?».
– Тобі було добре і без мене, – з гіркотою я це все ж таки сказала, і відійшла від нього, щоб дивитися прямо в очі.
– Це не так! – обурився він. При цьому прийнявши вигляд себе, якого я знаю. Нік стояв на камені і з сумним поглядом дивився на мене.
– Нік, я справді відчувала себе там зайвою, не кажучи вже про те, що я навіть тебе перестала розуміти, а не лише всіх довкола.
– Та що ж це таке, – сказав він і схопивши мене за руку притягнув до себе в обійми, від чого я аж здивувалася. – Досить розгулювати повітрям, мене це напружує! – сказав Нік, чим дуже приголомшив мене, враховуючи настрій розмови.
– Вибач, але, що? – задерши голову я дивилася на нього з висоти свого зросту прямо в очі, чи мені здалось, чи я стала трохи вищою.
– Кажу, що твій променад вздовж озера в повітрі, дуже і дуже мене нервує, я боюся, що ти туди впадеш, – зізнався він, на що в мене нічого іншого не залишалося як розсміятися. – Сміх це добре, залишається лише відкритим питання.
– Яке? – запитала я продовжуючи сміятися, знав би він скільки разів я вже була в цьому озері за останній час.
– Ти як, сама полетиш у палац заспокоювати своєю жвавістю старих драконів чи тебе підкинути? – раптом спитав він, і його пропозиція здалася мені дуже привабливою, від чого в мене аж загорілися очі.
– Ніколи ще не каталася на драконі, – відповіла я йому таким чином на запитання.
– Ну, а я в свою чергу нікого ще не катав, – зізнався він, і це було так чудно.
Недовго думаючи, не без допомоги Ніка, коли він вже перетворився я піднялася на нього, міцно вчепилася в гриву і ми почали набирати висоту. Незабутнє відчуття залишає по собі кожен мій політ, але цей був ще особливішим. Ми граційно злетіли в повітря, розтинаючи його як стріла, і так само стрімко попрямували до замку.
– А чому ми так відрізняємося від решти драконів? – продовжила я нашу розмову.
– О, отже, ти помітила, що більша частина відноситься до іншого виду, – від цього в його голосі почулася радість. – Просто як мені пояснив Орн, це все залежить від сили дракона та ще одного моменту.
– І якого ж? –було мені цікаво.
– Всі дракони, які володіють змішаними силами, мають вигляд приблизно як я, але ще…, дракони які є…, хм..., ну, парою, загалом, їхній вигляд не може різнитися.., ось! – як міг пояснив він. – І так як я перший опанував перетворення на дракона…, то твій вигляд схожий на мій.
– Тобто, це через тебе в мене тепер немає крил? – усвідомила я почуте. – Я раніше взагалі не думала, що бувають дракони без крил. Тепер зрозуміло, чому відчуття польоту зовсім не таке, як було до перетворення.
– Пробач, – вибачився він.
– Та що там, хіба то твоя провина що я безкрилий дракон, – продовжила я іронізувати. – Просто ти як зазвичай виявився більш здібний ніж я.
– Не кажи так! – чомусть обурився він.
– Ну а як? Це ж правда. Тим паче ми це виявили на практиці.
– Ти не права, тому що тут не в здібностях справа, а в концентрації. А через твій запальний характер тобі з цим складніше. Це між іншим сказав Орн, – пояснив Нік.
– Отже через свій характер я тепер безкрила, – констатувала я. – Ніколи не думала що мій характер зробить мене неповноцінною, – уже відкрито знущалась я над ситуацією.
– Припиняй! – гиркнув він.
– Добре добре, як скажеш, – погодилась я що трішки перестаралась.
– І взагалі, ти опанувала перетворення достатньо швидко, якщо не зважати на те, що в тебе не було гідного наставника, – зізнався він.
– Що це означає? Мені взагалі то допомогала твоя бабуся, – нагадала я.
– Так, але вона як виявилось, не зовсім компетентна у цій справі. З’ясувалось, що твоє перетворення було настільки на осліп, що це було за межею нормальності.
– Це як? – не зрозуміла я. – Хочеш сказати, перше перетворення зазвичай не супроводжується такими муками? – чогось згадався мені саме цей момент, який мене бентежив.
– Ні, як і другий, і третій, вони не повинні бути болісними, а навпаки, їм притаманні відчуття легкості і ейфорії.
– Чому я не дивуюсь цьому…, іноді мені здається, що я народилась під якоюсь нещасливою зіркою, бо що б я не робила, все супроводжується якимись стражданнями, – зітхнула я, а Нік мені на це вже нічого не відповів. Останню частину польоту ми летіли мовчки, поринувши кожен у свої думки.
Я трималася міцно, але Нік летів спокійно і не давав приводу для страху. Здалеку я вже почала бачити палац, у темряві він здавався ще прекраснішим і більшим. Ми приземлилися на широкій терасі, і тільки я торкнулася землі, Нік став назад людиною. Добре що не оголеним. Потрібно буде потім з'ясувати у нього, як це все ж таки працює.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee», після закриття браузера.