Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

Наомі кивнула головою. Це було так, ніби саме від рідного сина вона почула все те, що Марко, через його лоск, не міг дозволити собі кинути їй в обличчя. Втім, за цими синовими словами крилося щире почуття, тоді як діждатися чогось такого від Марка було годі. Та й як діждатися, коли той, либонь, і не мав почуттів узагалі? Син увібрав у себе всі батькові риси, ото тільки що Маркова душа ховалася в недосяжній глибині його опухлої егоцентричності, а Філіп іще не дозрів. Філіпові боліло, що вона не просто покинула його, а покинула заради чоловіка родом із Землі. Зрада — тут це було не найприкріше слово.

— Мій рід, — мовила вона. — Дозволь, я розповім тобі про мій рід. Це поняття на два боки, але ними не є планети внутрішні й зовнішні. Не поясани та всі інші. Це зовсім не те. З одного боку тут люди, що хочуть більше насильства, й ті, хто хоче його менше. І байдуже, яку змінну величину ти вибереш, — ти знайдеш у ній щось від обох.

Я була різка з тобою того дня, коли впали на Землю ті скелі. Але то все були щирі мої думки. Твій батько і я завжди були на протилежних сторонах. І ми з ним ніколи й нізащо не замиримо. Але я гадаю, що ти, попри все, ще зможеш вибрати собі любішу з двох сторін. Навіть нині, коли ти начебто скоїв щось неспокутуване, ти можеш вибрати найзначущіше для тебе.

— Це лайно, — відказав він. — І ти лайно. Ти є земледовбана повія, та й завжди була така. Ти є маркітантка, що вишукує способу грішнолюбно заповзти до ліжка когось такого, хто здається тобі важливою персоною. Таке все твоє життя. Ти — ніщо!

Вона тільки згорнула руки на грудях. Усе, що він сказав, було така неправда, що навіть не зачепило, не поранило її. От ніби він просто назвав її собакою. Вона тільки й подумала про це: «Це ж останні слова, що ти сказав своїй матері. Й ти, скільки житимеш, шкодуватимеш за них».

Філіп крутнувся, рвонув двері.

— Ти б у кращих батьків народився! — сказала вона йому тієї миті, коли він загрюкнув за собою двері. Й не знала, чи він їх розчув.

Розділ сороковий. Еймос

Ті сімсот з лишком кілометрів від Віфлеєму до Балтімора, долані то пішим ходом, то на велосипедах, з усім тим випрошуванням чи викраданням їжі та обходами густонаселених територій Вашингтонської адмінзони, забрали чи не два тижні їхнього життя. А на чотириста з гаком кеме від балтіморської твердині до озера Вінніпесокі пішло у них якихось дві години. Ерік послав кудись Буч (чиє справжнє ім’я було якесь інше, а яке саме — Еймос не міг пригадати, бо забув одразу ж по тому, як йому це сказали) і ще двох, а тоді послав його з Кралюсею в іншу кімнату почекати, поки він переговорить із кількома людьми.

А ще за двадцять хвилин Еймос, Кралюся, Ерік і десятеро інших (чоловіки й жінки) уже стояли на даху аркологічної вежі, завантажуючись у два транспортні гелікоптери з логотипами «Аль-Аббік Сек’юриті» на бортах. Ерік не признався, чи ті гвинтокрили крадені, а чи орендовані в тієї охоронної служби, то Еймос і не допитувався. В такий момент отакі академічні питання були геть зайві.

Краєвиди, над якими вони пролітали, були пустельні. Золопад уповільнився, але ще ж не припинився. Сонце видніло іржавою плямою над західним небокраєм. Міста внизу перетікали одне в одне, а в проміжках між ними — ані деревця, ані латки трави. Вікна здебільшого вибиті. Вулиці й дороги кишіли машинами, але рухалися лиш декотрі з них. Нью-Йорк обминули, звернувши на схід. Тамтешній великий мол був розтрощений, затоплені вулиці мали вигляд каналів. Кілька великих хмарочосів завалились, лишивши по собі діри на обрії.

— А де ж це всі поділися? — голосно, перекрикуючи гучне хляпання крил, запитала Кралюся.

— Вони там, — теж кричма відказав Ерік, показуючи додолу калічною шуйцею, а здоровою правицею тримаючись за безпековий ремінь. — Усі там. Просто їх менше наразі, ніж було на тому тижні. Зате більше, ніж лишиться незабаром.

Як пролітали понад Бостоном, хтось пальнув у них ракетою з даху комерційно-торгівельного комплексу, але коптери її збили. Небо на сході було низько нависле й синцево-темне, й Еймос подумав, чи не грозові то хмарища. А призахідна заграва була барви крові.

— А чи не буде нам біда, якщо лопаті покриються льодом? — запитав Еймос пілота, але відповіді не отримав.

Вони приземлилися на летовищі за кілька кеме на південь від озера, але ще до посадки Еймос устиг охопити поглядом місцевість: низькі пагорби тримали воду немовби у масивній пригорщі. По озеру були розсипані десь чи не дванадцять острівців: деякі так само переповнені будівлями, як і береги, а інші — з невеличкими стриженими гаями, що означало: тамтешні власники досить багатенькі, щоб дозволити собі таку розкіш. Посадковий майданчик являв собою квадрат плавучої кераміки, який і досі ще блимав червоними та жовтими вогнями — для візуальних приземлень.

Коли ж вони врешті добулися до краю води, то переконалися: зблизька воно далеко не така краса, як видавалося звіддалік. Вода смерділа дохлою рибою, а на поверхні лежала верства попелу, от мов хто притрусив цю місцину крейдяним порошком. Ерікові люди пішли вбрід, а коли вода сягнула їм вище колін, кинули на плесо три важкі пакунки, що вмить розгорнулися, обернувшись міцними чорними надувними човнами. На той момент, коли вони поплив­ли до острова Гримучки, небо пойнялося абсолютною чорнотою. Ані тобі місяця, ані жодної зірочки, ба навіть ніякого світлового забруднення підсвіткою з землі. Ніч була така чорна, мов як головою в щільно-чорний мішок.

Вони крутнулись і попрямували до північної сторони острова, звідки широкий міст на палях із нержавійки вів до посадкового майданчика. Берег тут був поцяткований ангарами та човнярнями — такими коробками для цяцьок багачів, які були завбільшки з багатоквартирні будинки для тисяч пенсіонерів-базовиків. Надувний човен, у якому опинилися Еймос із Кралюсею, швидко подолав обраний відтинок плеса. Човнярня, котру вони обрали, була вифарбована в ясно-блакитний колір, але невідомо, що було поза світляними колами їхніх ліхтариків. Пошуки ключів тривали рівно хвилину: знайшлася в’язка на тичці, що стирчала з темної води. Кралюся нахилилася, простягла тонку свою руку й набрала ряд цифр. Протягом секунди видавалося, ніби це не спрацювало, але потім двері