Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

79

За кілька днів до початку семестру Філіп вирушив до Лондона, щоб знайти собі житло. Спочатку пошукав квартиру на вуличках поблизу Вестмінстер-Бридж-роуд, але відчув огиду до їхньої вбогості, і врешті-решт винайняв помешкання у Кеннінґтоні, де було спокійно й старомодно. Цей район трохи нагадував Лондон із протилежного боку Темзи, яким його знав Теккерей; а на Кеннінґтон-роуд, якою колись проїжджало просторе ландо, везучи родину Ньюкомів[270] до Західного Лондона, на платанах розпускалися листочки. На вулиці, котра сподобалася Філіпові, стояли двоповерхові будиночки і майже в кожному вікні було оголошення про оренду кімнат. Він постукав у двері будинку, де здавали кімнати без меблів, і сувора мовчазна жінка показала йому чотири крихітних приміщення, в одному з яких була кухонна стінка й умивальник. Коштувало все дев’ять шилінгів на тиждень. Стільки кімнат було Філіпові ні до чого, але коштувало це небагато, а йому кортіло чимшвидше десь оселитися. Він поцікавився у господині, чи може вона прибирати і готувати йому сніданок, але вона повідомила, що й так має вдосталь роботи. Його це навіть утішило, адже жінка натякала, що її цікавить тільки комірне. Вона порадила Кері звернутися в продуктову крамничку за рогом, яка водночас слугувала поштовим відділенням, можливо, там вдасться знайти жінку, яка «обслуговуватиме» його.

За своє життя Філіп назбирав трохи меблів: крісло, придбане в Парижі, стіл, кілька картин і невеличкий перський килимок — подарунок Кроншоу. Дядько запропонував йому забрати розкладне ліжко, яке йому самому тепер було ні до чого, адже в серпні він більше не здавав кімнати, а витративши ще десять фунтів, хлопець придбав собі все необхідне. У кімнаті, де мала бути вітальня, Кері за десять шилінгів наклеїв шпалери пшеничного кольору і повісив на стіни один із етюдів Лоусона з Quai des Grands Augustins[271] та фотокопії «Одаліски» Енґра й «Олімпії» Мане, якими він весь час милувався в Парижі, поки голився. На згадку про те, що колись він сам займався живописом, Кері почепив на стінку виконаний вуглиною портрет молодого іспанця Міґеля Астурії. Це була його найкраща робота: оголений натурник стояв, зчепивши руки і міцно впершись ногами в землю, а на його обличчі застиг вираз вражаючої рішучості. Тепер, коли минуло стільки часу, Філіп ясно бачив недоліки малюнка, але картина викликала стільки асоціацій, що він пробачив їй будь-які вади. Він розмірковував, що сталося з Міґелем Астурією. Найстрашніше, коли люди, позбавлені хисту, хочуть займатися мистецтвом. Можливо, виснажений голодом, холодом і хворобами, хлопець помер у якомусь шпиталі чи, піддавшись розпачу, вкоротив собі життя, стрибнувши у води каламутної Сени; але, зважаючи на мінливість мешканців Півдня, найімовірніше, він добровільно відмовився від боротьби й тепер працює службовцем у якомусь мадридському бюро, витрачаючи свою палку красномовність на політику чи бій биків.

Філіп запросив Лоусона і Гейворда подивитися на його нове помешкання, і вони прийшли: один із пляшкою віскі, а другий із pâté de foie gras[272]. Кері задоволено слухав, як вони захоплюються його гарним смаком. Він залюбки запросив би ще й шотландця-брокера, але мав лише три стільці, тож мусив обмежити кількість гостей. Лоусон знав, що Філіп був близьким із Норою Несбіт, і розповів, що бачив її кілька днів тому.

— Вона запитувала про вас.

Філіп почервонів, почувши її ім’я (йому так і не вдалося побороти звичку шарітися, знітившись), і Лоусон зачудовано подивився на нього. Тепер він здебільшого жив у Лондоні і, підлаштовуючись під тих, хто його оточує, коротко постриг волосся та носив акуратний саржевий костюм і котелок.

— Я зрозумів, що між вами все скінчено, — сказав він.

— Я не бачив її кілька місяців.

— Вона чудово виглядала. Була вбрана в елегантний капелюшок із білим страусовим пір’ям. Мабуть, справи йдуть непогано.

Філіп змінив тему розмови, але Нора не йшла йому з голови, і через деякий час, коли всі вже говорили про щось інше, він раптом поцікавився:

— Як вам здалося, Нора гнівається на мене?

— Анітрохи. Вона дуже гарно про вас відгукувалася.

— Схиляюся до думки, що слід її навідати.

— Спробуйте, вона ж вас не з’їсть.

Філіп часто думав про Нору. Коли Мілдред покинула його, думки одразу повернулися до колишньої подруги; юнак із гіркотою збагнув, що вона ніколи б так не вчинила. Йому кортіло побачитися з жінкою; можна було розраховувати на її співчуття, але Кері було соромно, адже вона завжди так гарно до нього ставилася, а він повівся з нею просто жахливо.

«Шкода, що мені не вистачило клепки, щоб залишитися з нею», — подумав він, коли Лоусон і Гейворд пішли, а він востаннє перед сном палив люльку.

Філіп пригадав приємні години, які вони проводили разом у затишній вітальні на Вінсент-сквер, відвідини галерей та вистав і чарівні вечори довірливих бесід. Він пам’ятав, як Нора переймалася його добробутом і як вона цікавилася всім, що стосувалося його. Жінка любила його ніжно й вірно; це почуття було чимось більшим за тілесний потяг, було в ньому щось від материнської любові. Філіп завжди розумів, що її кохання дорогоцінне, і він має дякувати за нього богам. Тепер він вирішив віддати своє життя на милість Нори. Вона, безсумнівно, жахливо страждала, але він відчував: її серцю вистачить доброти, щоб пробачити йому. Вона не здатна на капості. Може, варто їй написати? Ні. Він несподівано увірветься в її життя, впаде до її ніг (Філіп знав, що коли настане час, він засоромиться і не зробить нічого драматичного, але йому подобалося уявляти все саме так) і скаже, що, погодившись прийняти його, Нора завжди зможе на нього розраховувати. Він зцілився від своєї ненависної хвороби, знає, що слід цінувати, і тепер йому можна довіряти. Його уява полинула в майбутнє. Філіп бачив, як у неділю вони вдвох веслуватимуть у човнику на річці; вони поїдуть до Ґринвіча (він ніколи не забуде ту приємну подорож із Гейвордом і красу Лондонського порту; цей спогад був для нього справжньою дорогоцінністю); а теплими літніми днями вони разом сидітимуть у парку й розмовлятимуть. Філіп усміхнувся, пригадавши веселу балаканину Нори, що лилася, наче дзюркотливий потічок серед камінців, — захоплива, безтурботна і сповнена власної гідності. Усе, що він вистраждав, минеться, мов поганий сон.

Однак наступного дня о тій порі, коли подавали чай (він був переконаний, що застане Нору вдома), коли Філіп постукав у двері, хоробрість раптом покинула