Читати книгу - "Жінка у білому"

Вона зробила хвацький реверанс і пішла назад галереєю, мугикаючи якусь пісеньку й весело вимахуючи в такт мелодії своїм букетом. Хвалити бога, я можу сказати, що це востаннє я бачила місіс Рюбель.

Коли я увійшла до кімнати, міс Голкомб спала. Я тривожно вдивлялася в її обличчя. Вона лежала у високому, похмурому, старомодному ліжку. Але виглядала вона нітрохи не гірше, ніж коли я бачила її востаннє. За всіма ознаками, повинна я зазначити, доглядали її належним чином. Кімната була непривітна, запилюжена й темна. Але вікно, що дивилось на пустельний задвірок, було відчинене навстіж, щоб був доступ свіжого повітря. Було зроблено все, що можна було зробити, щоб кімната стала зручна й затишна. Обман сера Персіваля всією своєю жорстокістю обрушився на саму сердешну леді Глайд. Судячи з усього, єдине зло, якого вони з місіс Рюбель завдали міс Голкомб, полягало в тому, що вони її просто сховали.

Я тихенько вийшла з кімнати, лишивши хвору леді мирно спати, й пішла дати розпорядження садівникові привезти в Блеквотер-Парк містера Доусона. Я попросила садівника, після того як він одвезе місіс Рюбель на станцію, заїхати до лікаря й переказати йому від мого імені прохання перевідати мене. Я була певна, що містер Доусон приїде до мене, а коли довідається, що графа Фоско вже немає в домі, то й зостанеться, буде так само навідувати міс Голкомб.

Через якийсь час садівник повернувся і доповів, що відвіз місіс Рюбель на станцію, а тоді заїхав до лікаря. Містер Доусон просив переказати мені, що він сам трохи нездужає, та, якщо зможе, заїде завтра вранці.

Доповівши мені про це, садівник хотів був уже піти, але я ще затримала його — попросила неодмінно повернутися до смерку й перебути ніч в одній з порожніх спалень, аби, на випадок якої тривоги, я могла його покликати. Він зрозумів моє небажання бути цілу ніч самій в найпустельнішій частині безлюдного будинку й залюбки погодився. Ми домовилися, що він прийде між восьмою і дев'ятою годинами вечора.

Він повернувся в призначений час. І яка я була рада, що з обачності покликала його! Ще до півночі сер Персіваль, що й за дня поводився так дивно, страшенно розходився-розшалівся. Я дуже стривожилась. Коли б поруч не було садівника, який пішов і заспокоїв його, то страшно й подумати, що б могло скоїтись.

Майже весь день і цілий вечір він никав по будинку й саду, вельми збуджений і роздратований. Я думала тоді, що це, певне, від надмірної кількості вина, яке він випив за своїм самотнім обідом. Так чи так, а я, роблячи обхід галереї перед сном, почула, як він голосно й гнівно розкричався в жилій частині будинку. Садівник зараз же й побіг до нього, а я замкнула двері в коридор, щоб крик не розбудив міс Голкомб. Минуло добрих півгодини, поки вернувся садівник. Він заявив, що хазяїн геть з глузду з'їхав, але не від пиятики, як я гадала, а чи то від якогось незбагненного панічного страху, чи то від страшенного роздратування. Садівник застав сера Персіваля в холі. Несамовито лаючись, той метався по холу й горлав, що ні хвилини більше не бажає зоставатися в такому похмурому казематі, як цей його власний дім, і що негайно ж, серед ночі, поїде звідси назавжди. Коли садівник наблизився до нього, він погрозами й прокльонами послав його мерщій запрягати колясу. Через чверть години сер Персіваль вибіг надвір. У місячному сяйві обличчя його було бліде, як у мертвяка. Він скочив у колясу й, хльоснувши коня так, що той з місця рвонув учвал, помчався геть. Садівник чув, як він лаяв і кляв сторожиху, вимагаючи хутчій відчинити ворота; чув, коли відчинились ворота, як колеса шалено поторохтіли по дорозі, як гуркотнява швидко розчинилася в нічній тиші... Й не почув більш нічого.

За день чи за два, не згадаю точно, колясу привіз із Нолсбері, найближчого до нас міста, конюх тамтешнього старого готелю. Сер Персіваль заночував у Нолсбері, а звідти виїхав поїздом, куди — конюх не знав. Ні від самого сера Персіваля, ні від когось іншого я не мала про нього звісток і нічого не знаю про його подальшу долю. Не знаю навіть, в Англії він чи за кордоном. Більше ми з ним так і не зустрічались, відколи він, мов збіглий каторжанин, помчався із власного дому. І я молю Бога й палко надіюсь, що більш ніколи не здибаюся з ним.

Розповідь про мою власну участь у цій сумній родинній історії наближається до кінця.

Мені сказали, що подробиці про те, як міс Голкомб прокинулась і побачила мене біля її ліжка, як і про що ми з нею розмовляли, не мають істотного значення для мети, поставленої перед цією моєю оповіддю. Тож я скажу тільки, що міс Голкомб сама не розуміла, яким чином її переправлено з жилої частини будинку в нежилу. Вона тоді саме спала глибоким сном і не відає, чи був той сон природній, а чи викликаний штучним способом. За моєї відсутності, коли я їздила в Торкей, і за відсутності всієї колишньої челяді, крім Маргарет Порчер, яка безперестанку їла, пила й спала, коли не робила роботи, було зовсім нескладно потай перенести міс Голкомб із однієї частини будинку в іншу. Оглянувши кімнату, я переконалась, що місіс Рюбель запасла харчів і всього необхідного, аби перебути кілька днів у цьому вимушеному ув'язненні коло недужої пані. Місіс Рюбель уникала відповідати на запитання, які міс Голкомб, цілком природно, їй ставила, але у всьому іншому була з хворою уважна й турботлива. Звинуватити місіс Рюбель я можу хіба тільки в тому, що вона свідомо взяла участь у підлому, ганебному ошуканстві.

Великою полегкістю для мене є те, що я не повинна описувати, як сприйняла міс Голкомб звістку про від'їзд леді Глайд, а згодом — набагато печальнішу новину, що надто швидко долинула до нас у Блеквотер-Парк. В обох випадках я старалась зарані підготувати міс Голкомб так обережно й делікатно, як тільки вміла. Лікар допоміг мені порадами лише в другому випадку, бо ще кілька днів після того, як я його просила завітати, він хворів і не міг приїжджати до нас. Це був такий невеселий час, що й нині мені гірко згадувати й писати про нього. Неоціненне благо релігійного втішання, яким я намагалася зм'якшити горе міс Голкомб, довго не знаходило дороги до її серця, однак я палко сподіваюсь і