Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

тож, заходячи, вони мружились.

Їхні ноги тривожили глибокий пил на підлозі, вони перечіплювалися через розкидані у проходах речі, контурів яких спершу навіть не можна було розгледіти. Світло потрапляло до покою крізь широку вентиляційну шахту на протилежній східній стіні згори: вона тяглась аж ген високо, і десь там у вишині було видно клаптик блакитного неба. Світло зі шахти падало просто на стіл посередині кімнати — монолітний продовгастий блок приблизно дванадцять п’ядей заввишки, на якому лежала велетенська білокам’яна плита.

— Схоже на могилу, — пробурмотів Фродо і з дивним передчуттям нахилився вперед, щоби роздивитися її зблизька.

Ґандальф хутко підійшов до нього. На плиті були глибоко вигравіювані руни:

— Це Даеронові Руни, якими віддавна користувались у Морії, — сказав Ґандальф. — Ось що тут написано мовами людей і Гномів:

БАЛІН, СИН ФУНДІНА,

ВОЛОДАР МОРІЇ.

— То він усе-таки мертвий, — мовив Фродо. — Цього я і боявся.

А Ґімлі затулив обличчя каптуром.

Розділ 5

Міст Кгазад-дŷму

агін Персня стояв у мовчанні біля могили Баліна. Фродо згадав про Більбо та про його тривалу дружбу з цим ґномом, про Балінів візит до Ширу колись давно. Стоячи в цьому запиленому покої в горах, він думав, що все це відбувалося либонь тисячу років тому на іншому кінці світу.

За якийсь час подорожні стрепенулися, підвели погляди і почали шукати якоїсь підказки, яка розповіла би їм про долю Баліна чи натякнула на те, що трапилося з його народом. На протилежному боці покою під шахтою були ще одні — менші — двері. Тепер мандрівники побачили, що біля обох дверей лежить безліч кісток, а між ними — поламані мечі, леза сокир, роздроблені щити і шоломи. Деякі мечі були криві — орківські ятагани з почорнілими лезами.

У скелястих стінах було висічено багато ніш, і в них стояли велетенські оббиті залізом дерев’яні скрині. Усі вони були розтрощені та спустошені, проте біля розбитої кришки однієї з них лежали рештки книги — порізані, продірявлені ножами, частково спалені, захляпані чорними і просто темними плямами, схожими на засохлу кров, тож прочитати можна було мало. Ґандальф обережно підняв книгу, проте її сторінки кришились і розсипалися, коли він клав їх на плиту. Якусь часину чарівник зосереджено вивчав її, не мовлячи і слова. Доки він обережно перегортав сторінки, Фродо та Ґімлі, які стояли поруч, помітили, що вони списані багатьма почерками різних рук, рунами Морії та Долу, а подекуди й ельфійським шрифтом.

Нарешті Ґандальф відірвав погляд від книги.

— Це, здається, реєстр успіхів народу Баліна, — сказав він. — Гадаю, все почалося з їхнього прибуття в Долину Затінених Струмків близько тридцяти років тому. На сторінках є цифри, які, по-моєму, означають роки після їхнього прибуття. Верхня сторінка позначена як один-три, тож на початку бракує принаймні ще двох. Послухайте оце!

Ми прогнали орків од великої брами і з вартового... — гадаю, так; наступне слово дуже невиразне та припалене: ймовірно, приміщення — прикінчили багатьох у світлі ясного — думаю — сонця в долині. Флої убито стрілою. Він багатьох убив. Далі пляма, потому: Флої попід травами поблизу Дзеркального Озера. Наступні рядок-два прочитати годі. Тоді таке: Ми обрали двадцять першу залу з Північного кінця собі за помешкання. Є... — не можу прочитати, що. Згадано шахту. Далі: Балін установив свій трон у Палаті Мазарбул.

— Палата Хронік, — сказав Ґімлі. — Мабуть, саме тут ми зараз і стоїмо.

— Ну, потому довго нічого не можна прочитати, — продовжив Ґандальф, — окрім слів золото, Дарінова Сокира та чогось на кшталт шолом. Тоді: Балін тепер володар Морії. Тут, здається, закінчується розділ. Після якихось зірок писала вже інша рука, я бачу: ...ми знайшли істинне срібло, а згодом слова добре викуваний, а потому щось... о, знаю: мітрил; а останні два рядки такі: ...Оїн шукати верхні зброярні Третього Глибу, щось ніби піти на захід, пляма, до брами Краю Гостролиста.

Ґандальф замовк і відклав два-три аркуші.

— Тут є ще кілька сторінок, досить квапливо списаних і дуже пошкоджених, — знов озвався він, — але при такому освітленні я мало можу там розібрати. Далі, напевно, бракує аркушів, бо нумерація наступних починається з п’яти — з п’ятого року колонізації, гадаю. Нумо, погляньмо! Ні, вони надто порізані та забруднені, я не можу їх прочитати. При сонячному світлі, може, було би легше. Заждіть! Ось, тут щось є: великі виразні літери, ельфійський шрифт.

— То, мабуть, рука Орі, — сказав Ґімлі, зазирнувши чарівникові через плече. — Він умів добре та швидко писати, часто користувався ельфійськими літерами.

— Боюся, гарним почерком тут записано погані вісті, — мовив Ґандальф. — Перше виразне слово — скорбота, проте решту рядка зіпсуто, є хіба що закінчення: ...єстре. Так, то либонь-таки ...єстре, а потому: ...десятого дня листопада Балін, володар Морії, загинув у Долині Затінених Струмків. Він пішов одинцем зазирнути в Дзеркальне Озеро. Орк вистрелив у нього з-за каменя. Ми вбили орка, та ще багато... йшло зі сходу вище від Срібножилої. Кінець сторінки такий розмитий, що мені ледве чи пощастить щось розгледіти, проте, гадаю, це можна прочитати так: ...ми перегородили брами, — а тоді: ...зможемо довго їх утримувати, якщо... — а потім, імовірно, слова жахливий і страждання. Бідолаха Балін! Здається, він писав розділ, що тривав менш як п’ять років. Хотілося би знати, що трапилося згодом, але ми не маємо часу розшифровувати ці кілька останніх сторінок. Ось найостанніша з усіх, — він зупинився й зітхнув. — Це гнітюче чтиво. Боюся, ґномів спіткав жорстокий кінець. Слухайте! Ми не можемо вибратися. Ми не можемо вибратися. Вони захопили Міст і другу залу. Там загинули Фрар, і Лоні, й Налі. Далі чотири рядки так злилися, що я можу прочитати лише: ...пішов 5 днів тому. Ось останні рядки: ...озеро підступило до стіни Західної Брами. Сторожу Воді забрав Оїна. Ми не можемо вибратися. Кінець близько, — а потому: ...барабани, барабани в надрах. Цікаво, що це означає? Останні слова нашкрябано квапливими карлючками ельфійською: ...вони йдуть. Далі нічого немає.

Ґандальф замовк і стояв у тихій задумі.

Загін несподівано пройнявся жахом і трагізмом цієї палати.

— Ми не можемо вибратися, — бурмотів Ґімлі. — Нам пощастило, що озеро трохи зміліло та що Сторож спав у глибині на південному його краї.

Ґандальф підвів голову й роззирнувся.

— Здається, ґноми