Читати книгу - "Вовк-тотем"

збоку від дверей усередині юрти. Потім трохи прочинив двері й прослизнув крізь щілину в них надвір, щільно за собою їх причинивши. Крім Ерлана, уся зграя собак і вовченя кинулися до нього. Хуанхуан та Еле закинули свої передні лапи Ченю на груди, Хуанхуан ще й лизнув його в підборіддя й широко розкрив свою пащу, виявляючи похекуванням свою прихильність. Маленькі товстуни цуценята могли закинути свої передні лапки Ченю тільки на гомілку, але почали щосили кусати його за штани. Вовченя ж побігло просто до щілини в дверях і почало водити носом уздовж неї, жадібно винюхуючи запах каші, що долинав із юрти. При цьому воно вперто намагалося просунути в щілину свої пазурці й, прочинивши двері, залізти всередину.

Чень Чжень почувався багатодітним батьком-одинаком, розгубленим перед цілою купою улюбленців, які скавучали в очікуванні їжі. При цьому він не міг допустити, щоб згасла його інша любов. Його серце звичайно ж було віддане вовченяті, але будь-яка образа власноруч вигодуваних улюблених собак теж змушувала його серце щеміти. Тому він не міг відразу почати годувати вовченя, він повинен був спочатку заспокоїти собак.

Чень Чжень по черзі покрутив у повітрі Хуанхуана, потім Еле, тримаючи їх упоперек тулуба — це в них була така улюблена гра, як винагорода за теплі почуття до господаря. Собаки від радості заслинили Ченеве підборіддя, аж воно стало мокрим і липким. Потім він так само по черзі підхоплював цуценят і підкидав їх у повітря, обережно ловлячи після цього й повертаючи на землю, щоб жодне не впало; він також гладив їх по голівках, плескав по спинках і чухав їм задки. Ця робота щодо заспокоєння собак додалась у нього після появи вовченяти; до цього він не приділяв такої уваги собакам і грався з ними тільки тоді, коли в нього був настрій. Однак після появи вовченяти потрібно було весь час підкреслювати собакам свою любов до них, інакше, якщо вони одного разу зрозуміють, що почуття господаря зосереджені тепер на вовченяті, вони від заздрості можуть загризти малого. Чень Чжень ніяк не уявляв собі раніше, що виховання живого вовка, навіть у кочових умовах, буде схожим на охорону бочки пороху і щодня доведеться дотримуватись різноманітних запобіжних заходів. Нині все ще тривав дуже клопітний сезон ягніння в овець, тому скотарі дуже мало ходили в гості й більшість із них ще не знали, що в нього з’явився вовк, а навіть якщо й чули про це, то їм ніколи було прийти подивитись. Але як буде далі? Як кажуть, хто всядеться на тигра, тому важко буде злізти… Але хто всядеться на вовка, тому ще важче це зробити — узявся за гуж, то не кажи, що не дюж.

Оскільки погода все теплішала, м’ясо, заморожене для харчування взимку, тепер розморозилось, його порізали на смужки й розвісили сушитися на вітрі. З кісток також обрізали м’ясо й розвісили його на сушку, а те, що лишилося на кістках — затверділі рештки, що до того ж мали й запах запліснявілого сирого рису — було єдиною доступною для собак їжею протягом пізньої весни. Чень пішов до кошика, де зберігалася ця собача їжа, і за ним потяглась вервечка собак, але Ерлан тепер вів перед. Чень притис його голову до свого стегна. Ерлан уже трохи розумів людей, він знав, що зараз його будуть годувати, тому потер голову об стегно Ченя, виявляючи свою подяку. Чень вийняв із кошика рештки кісток і розподілив їх між собаками — кожному свою долю, після чого швидко побіг назад до юрти.

Вовченя продовжувало шкрябати двері юрти й кусати їх. Воно уже місяць прожило тут і завдовжки вже було більше одного чи, а маленькі його лапки витяглися, тому воно потроху набувало вигляду справжнього вовка. Найбільш очевидною зміною було те, що блакитна плівка з його очей повністю спала і з’явилися сіро-жовті очі та гострі чорні зіниці. Його паща й губи також видовжилися, а вушка вже більше не були схожі на котячі — вони стали довшими й стирчали тепер над його головою, мов маленькі трикутні ложки. Чоло в нього залишалося круглим, мов якась обтягнута шкірою напівсфера. Вовченя вже більше десяти днів вільно перебувало в собачій зграї й гралося з цуценятами. Однак на той час, коли в юрті не було людей, а також увечері, Чень все ще замикав його в норі, щоб воно не втекло. Хуанхуан та Еле також вимушено прийняли цього дикуна, однак намагалися триматись від нього подалі. Коли Сяо Вовчик наближався до Еле й ставав на задні лапи, щоб дотягтися до соска, вона відкидала його своїм довгим носом, причому з достатньою силою, тож він часто перекидався при падінні. Тільки Ерлан мав дружні почуття до малого — він дозволяв йому вилазити на себе й бігати по боках та голові, кусати й шкрябати свої вуха, навіть мочитися на себе — він анітрохи цьому не противився. Ерлан також часто облизував малого, іноді перекидав його своїм великим писком на землю і вилизував йому животик, на якому ще майже не було хутра, ніби він — справжній чотирилапий татусь. Вовченя тепер почувалося цілком так, як у своїй попередній родині, й своєю безтурботністю нічим не відрізнялося від цуценят. Однак Чень помітив, що насправді, ще до того як йому відкрилися очі, воно донюхалося, що тут — не його справжня родина, адже вовчий нюх прокидається набагато раніше, ніж зір.

Чень схопив малого в оберемок, однак поки маля прагнуло всередину до їжі, він не міг дуже виражати свої почуття, тож, прочинивши двері, Чень увійшов до юрти і поставив малого перед пічкою. Вовчик дуже швидко освоївся зі стовпом світла, що йшло з даху юрти і моментально встромив свій погляд в алюмінієву миску на полиці. Чень Чжень умочив у кашу палець, щоб визначити її температуру — вона була вже нижче температури тіла, тобто найкраща для вовченяти. Вовки — такі тварини, що дуже бояться гарячого. Одного разу маля обпеклося гарячою кашею, воно тоді так злякалося, що підібгало хвостик, затрусилося всім тілом і побігло лизати рештки снігу. Декілька днів поспіль після того випадку, воно дуже боялося того горщика, тому Ченю довелося змінити його на цей алюмінієвий, тільки після цього маля знову почало їсти.

Для