Читати книгу - "Обіцяна душа, Angel Ver"

Підхопивши, він відніс мене, спершу я думала що назад в яму. Але коли я підвела голову, помітила що валяюся біля підніжжя трону, на який саме сідає Танатос. Володар та правитель цього темного царства засуджених душ.

По залі рознісся мерзенний шепіт. 

- Приведіть всіх. - віддав наказ Володар, навіть не глянувши на мене. 

Підвестись на ноги мені не давали сильні руки двох рогатоголових наглядачів, що стояли наді мною.

Тому я продовжила сидіти на підлозі, в ногах у Танатоса. Доки всі занапащені душі, що мешкали в цій ямі, не зайшли до тронної зали. 

- Сьогодні відбувся новий випадок втечі з ями. - проголосив Володар, коли всі душі зібралися в залі. - Тому я і зібрав всіх вас, щоб винести свій вирок для втікача. 

- Так.. так…Володарю ви наймудріший. - скалячись вигукували прихвостні шишиги. 

Істоти раділи.

Душі людей мовчали.

- Оскільки це був її необдуманий вчинок, і вона не усвідомлювала важкості наслідків. - говорив далі Танатос, незважаючи на галасіння істот. - Тому в покарання я даю десять ударів розпеченими прутами. - додав, після чого всі присутні ахнули, хтось від здивування , а хтось він розчарування. 

Рогатоголовий схопивши мене за лікоть і потягнув до центральної колони. 

Найбільш дивним, у цьому місці, було саме те що душі тут більш ніж реальні, вони мають звичайне людське тіло, зі всіма його вадами. Та знижений поріг відчуттів робив його не таким вразливим як в звичайних смертних. Душі не відчували холоду, голоду, і потреби сну. Та вони добре відчували розпечений метал на тілі, чи біль від різок - якими шишиги лупцювали їх за провини. 

Біль від покарань - це був інший вид болю. Цей біль радше приносив муку їхнім душами ніж тілесну. 

Мої руки прикували до центральної колони кандалами, наче я могла будь якої хвилини втекти звідси. Один з шишиг роздер мою потріпану кофту на спині, оголюючи мої ребра та хрибет.

Душі розступилися в сторони, в центрі подій залишилися тільки я, Володар Танатос, що гордо висіддав на своєму костяному троні, та мій кат шишиг, що хіхікаючи тримав в руці розпечений прут. 

Всі притихли, в очікуванні блукали поглядами то на мене, то на Володаря темряви та душ. Але звуків не було. 

Час завмер.

“Глянь на мене!” - заговорив в моїй голові Танатос.

“Ні.” - відповіла я.

“Глянь на мене!” - не просив, Він змусив мене.

Вперше за весь час перебування я відчула силу його примусу на собі. Це відчуття не сплутаєш ні з чим, моє тіло слухняно підняло на нього погляд. Але в ньому читалася лише ненавистьта та відраза до Нього та усього що зараз тут відбувається.

Опитартися дії Його примусу нереально.

Тому я зціпила зуби і обпалювала його своїм поглядом.

- Починайте! - підніс руку Володар.

Мою спину обпекло розпечене залізо. 

Один. 

Вголос говорили всі присутні. 

І знову урад. 

Два. 

Не замовкали вони. Шишиг хижо вишкірив зуби та глянув на свого Володаря, що невпинно дивився в мої очі.

Три. 

Знову загудів зал. 

Я бачила лише пітьму, ніяких відчуттів. В той момент я наче абстрагувалась і навіть прикутий погляд до очей Володаря нічого не змінював. Я бачила лиш глибину пітьми в них.

Чотири. 

Загуділа тронна зала. 

Пять. 

Розпечений метал обпікав мою спину, і дедалі противніше пахто гареним. 

Горіла шкіра.

Моя шкіра.

Шість. 

Зчепивши зуби я стримувала підступаючі сльози. 

“Попроси вибачення.” - почувся голос в голові. 

Сім. 

Волають душі, хтось співчував а хтось зловтішався.

Та всі дивилися на мене.

“Проси вибачення! І це припиниться.”- знову цей нестерпний голос.

Вісім. 

Я все ж не стримала сліз. 

Вони градом полилися з мої очей. Та я не хлипала, я продовжила з ненавистю дивитися в безодню пітьми Його очей. 

Девять. 

І знову удар, що пройшовся по лише поставленій свіжій рані, і змусив мене прогнулися у спині. 

Я зашипіла від болю, що став таким різким і виразним в той момент. 

Шишиг здійняв руку для останнього удару. Я приготувалася відчути останній караючий розпечений метал на тілі. 

Але Володар темряви встав так різко, що шишиг який стояв поряд ледь не звалився на землю, від несподіванки. 

Кілька помахів крил і Володар вже стояв поряд, схилившись наді мною. 

- Проси вибачення! - втретє сказав він, не розриваючи зі мною зорового контакту.

- Ні. - тихо відповіла я. 

“Вперте, дурне дівчисько!” - крикнув, але вже в моїй голові.

Десять. 

Шишиг закінчив свою справу. І я видихнула. 

Лиш би не розривітися у всіх на очах. 

Рогатоголовий зняв з мене кайдани. І я сповзла на землю спираючись на одну руку, та підтримуючи порвану кофту іншою. 

Дія наказу зникла.

Помітивши що Володар простягає руки, мабуть бажаючи мені допомогти, я швидко піднялася, і відступила на крок назад.

Біль був нестерпний. А хтось казав що відчуття зникнуть зовсім..

Володар таки простягнув свою руки вчепившись мертвою хваткою, вище мого ліктя.

“Ти залишишся тут. Я догляну за тобою.” - сказав Він.

- Це все? Я можу бути вільною? Адже за правелами цього поселення після покарання мене не мають права чіпати до початку наступних виправних робіт. - заявила я.

Злість пробирає до кісток. Складалося враження ніби зараз я суцільний її згусток.

- Ні. - відповів Володар.

- Але о Великий Володарю, дівчинка права.. вона може…- почав говорити Хумус, але один погляд Володаря змусив його замовкнути.

- Вільні. - крикнув Він.

Душі та істоти зникли швидко.

Стояти рівно давалося все важче. 

Я почала горбитися, шукаючи положення в якому біль стане меншою.