Читати книгу - "Закон рівноваги"

Присвячується моїм дітям улюбленим та чудовим Дмитру і Марії

 

І тому він просто хоче бути з нею цієї зими,

Класти їй на подушку зібрані метеорити,

І спати з нею так, як пси сплять із дітьми —

Щоб зігріти і не розбудити.

 

Сергій Жадан, «Тамплієри»

Який же сенс писати про те, що знають усі?

Харукі Муракамі, «Слухай пісню вітру»

Даремно забули ми доблесні наші старі часи, бо куди йдемо – не відаєм. А так озираємось назад і речемо: «Невже ми устидилися Наву, Праву і Яву знати і навколишнє відати, і думати?»

Велесова Книга

У давніх східних слов'ян дохристиянської доби було дуже цікавим з історичного, філософського, міфічного і магічного погляду світосприйняття про будову світу. Для них понять «рай» і «пекло» в тому вигляді, яке внесло більш пізнє християнство, не існувало. І, як кажуть, що світ не ділиться на «чорне» і «біле», завжди є півтони. Так було і в них, із безпосереднім розумінням різноманіття, як самого світу, так і поведінки в ньому людини.

У слов'ян існувало поняття Яви, Нави і Прави (Ява, Нава і Права).

Ява – це фізичний світ речей і живих істот, у тому числі і людей. Це той світ, де ми з вами живемо від народження до останнього подиху, і яким править Білобог із допомогою інших, нижчих за ієрархією Богів.

Після фізичної смерті людина, згідно з віруваннями слов'ян того часу, потрапляє до Нави – такий собі потойбічний світ. У ранніх поглядах слов'ян Нава була для всіх, але пізніше поділили на Світлу Наву (в деяких джерелах – Слав – світ предків) і Темну Наву (світ духів і демонів). За легендою, так сталося тому, що Бог Чорнобог розділив Наву і створив темну частину. Фактично – це злість, смуток, концентровані і втілені негативні якості й особливості. Крім того, туди потрапляють люди, яких не змогли з якихось причин як годиться поховати після смерті, самогубці, утопленики, ті, хто жили не так, як велить сумління – вбивали, крали, ґвалтували, були в загальнолюдському розумінні цього слова поганими або у слов'ян – безсовісними людьми. Ті, хто жили по совісті, хоч і не без дурниць, навмисних гріхів, могли зробити щось недобре, але це не було системою, і загалом людина була «хороша», потрапляли в Світлу частину Наву. У Темній Наві не було того, що прописується у деяких християнських догматах: казани зі смолою, вічні тортури тощо. Вважалося, що в цьому мертвому світі, де немає добра, тепла, нашого сонця, саме перебування стає нестерпним покаранням. Коли в цьому темному світі настає світанок, то його мешканці бачать, що з-за обрію підіймається зловісне криваво-червоне сонце – Сонце мертвих, висвітлюючи примарними тінями сіро-чорний світ Чорнобога і його дружини Мари. Говорили, що ніхто зі смертних, крім великих героїв і мудрих волхвів, не може витримати це страшне видовище, не втративши розум [1].

Права – це те місце, де живуть Боги й куди можуть потрапити тільки великі світлі волхви і великі воїни, загиблі за правду з мечем у руках. Туди потрапляють тільки ті, хто вів винятково праведний спосіб життя, знайшов розуміння єдності всього сущого.

В історії героїв цієї книги переплітається все: і Ява, і Нава, і Права, і Боги, і трохи містики. Зустрінемося з хитрою і підступною Марою та її чоловіком Чорнобогом, смерть якого на кінці голки, погуляємо Калиним Мостом через Річку Смородину, що прокладає шлях із Яви в царство мертвих.

Ця річка порівнюється з межею структур людської психіки: свідомості, несвідомої частини та підсвідомої. А триголовий Змій, який охороняє шлях через Калиний Міст у царство Мари – те, що названо у психоаналізі «цензурою».

Будемо битися з темними силами і подумаємо про рівновагу і Закони, яких у цьому і потойбічному світі повинні дотримуватися люди, бо без них усе буде зруйноване. Кожен знайде те, що хоче. Зоряне небо з його легендами, описи природи, домовика і лісовика, русалок і водяного, мужність воїна і філософію всього сущого.

І, звичайно ж, тут є любов… Власне заради неї, через неї і в її ім'я відбуваються всі описані в книзі події, як, утім, і в нашому житті…

 

Дивлюсь на Місяць – бачу погляд твій,

Нічне тепло – то ніжність рук твоїх.

І хочеться в обійми загорнуть

З тобою так солодкий гріх…

 

Олександр Фармагей

Вона йшла по весняному травневому, осяйному від яскравого і веселого сонця зеленому полю. Ця м'яка, немов котяча хода, ні, не граційна, а магічно гармонійна, захоплювала і полонила одночасно. Її русяве, середньої довжини волосся було зібране в два пацанських хвостики, що цій молодості надавало ніжний відтінок дівоцтва. Ніжне обличчя з дивовижною шкірою виражало легку задумливість і зосередженість на потаємних внутрішніх думках. На вигляд їй було років 18, не більше… Суворі математики, напевно, змогли б описати це небесне створення чіткими математичними формулами, синусами, косинусами, тангенсами й арктангенсами, поєднуючи красу стосемидесятисантиметрового тіла, що пропорційно поєднувало стрункі, не дуже довгі, але й такі, що не втрачали при цьому неймовірної краси, ноги та тонку талію. Вона була вдягнута у футболку з дещо подовженими рукавами, з-під яких кокетливо виглядали передпліччя рук і ніжні, з довгими пальцями долоні. Довершенням цієї бездоганної картини стало обличчя, як здавалося, без найменшого макіяжу, яке потім ще довго буде маритися йому ночами… Зелені, відьмині зелені очі, великі і обрамлені довгими віями, випромінювали навколо дивовижне зелене сяйво, що зводило з розуму…

Хоч математика і гімнастика розуму, та її, за словами М. Ломоносова [2], потрібно вчити хоча б тому, що вона приводить розум у порядок; математики ніколи не зможуть формалізувати той теплий удар, який він отримав у ділянку свого серця в найпершу мить, побачивши її, коли вона йшла цим полем. Куди братись Клімту або Далі [3]; матінка природа намалювала і створила таке, що не під силу жодному, навіть найвеличнішому художнику.

Він побачив її перший і, оскільки навколо було людно, зміг уважно розгледіти й смакувати видовищем, що так сильно вразило його, надаючи, принаймні, естетичну насолоду. Але коли тобі лише 29 років, а нашому герою саме стільки і було, думки про естетику абсолютно чарівної незнайомки суттєво перемішувались з іншими, викликаними сильними природними інстинктами.

У її лівій руці між середнім і вказівним пальцями, немов сигарета, була затиснута травинка, зірвана на полі; вона піднесла її до рота і взяла по-дитячому трохи припухлими губами. Рукав футболки трохи сповз, відкривши лікоть,