Читати книгу - "Небажана для владного боса, Адалін Черно"

Судячи з його зіниць, він знову встиг накотити. Або ж просто не протверезів після вчорашнього.

— Мені скоро на роботу.

— Пам’ятаю я. Там цей… подякувати тобі хотіли хлопці. Смачно ти приготувала. Ходімо.

— Дай хоча б одягнутися.

— Ходімо, ти ж у халаті, — підштовхує мене до кухні.

З друзями Слави я знайома давно. Й Андрія, і Вову звільнили з тієї ж ферми, а ось Іван п’є давно й не працює, скільки я його знаю. Усе сидить на шиї в мами-інваліда. Поки вони мені дякують, я нишпорю поглядом по столу із чарками й самогонкою, по їхніх п’яних пиках і таких же брудних майках, як у чоловіка. Дивлюся на це — й повертатися сюди більше не хочеться.

— Ух, яка в мене дружина! — Слава плескає мене по дупі.

Я від цього жесту ледь не згоряю від сорому, настільки мені подібне неприємно.

— Чекайте, хлопці, я повернуся за десять хвилин. Поки що без мене, — чую слова Слави й напружуюсь.

Уявляю, що він задумав і… сильніше загортаю поли халата. Уже в спальні думаю нашвидкуруч одягнутися, але двері в кімнату різко відчиняються. Чоловік із порога окидає мене масним поглядом і, щойно підходить, починає чіпати. Нишпорити брудними руками по білосніжному халату.

— Слава! — відштовхую його. — Я запізнююсь, мені на роботу.

— Ми швиденько. Ну ж бо, поки я ще хочу. Давай, манюня… розсунь ніжки.

Поки пручаюсь, відчуваю, як його руки міцно стискаються на моїх передпліччях. Адже напевно залишаться синці, але це не найстрашніше. Зазвичай мені вдається його вмовити, але сьогодні Слава як із ланцюга зірвався.

— Слав, у мене зміну перенесли на одинадцяту. Якщо я не прийду — звільнять, а там сьогодні делегація приїжджає. Ну, Слав, я гарні чайові принесу, чуєш? Зможеш купити те, що хочеш.

Він зупиняється. Гроші для нього завжди були на першому місці, тож невдоволено, але чоловік мене відпускає. Я починаю блискавично збиратися, а перед виходом навіть не дивлюся на себе в дзеркало. Уже на вулиці перевожу подих і вгамовую тремтіння. Виявляється, я весь цей час тремтіла, як від холоду. У нас зі Славою давно нічого не було. Іноді, коли я відчувала, що не відіб’юся, дозволяла йому зайнятися зі мною сексом, але останній раз був так давно, що я і не пам’ятаю.

Сьогодні, коли мене мало не знудило від його дотиків, запаху перегару та поту, я згадала, як це все терпіти. Страшно, нестерпно, гидко.

На зміну приходжу заздалегідь. Мар’яна дивиться на мене здивовано й нагадує, що понаднормових тут не платять, якщо ініціатива була з мого боку. Я лише знизую плечима. Зараз я готова працювати безплатно, аби не залишатися вдома.

— Тая! — ближче до обіду мене кличе Ірина.

— Так?

— Тебе клієнт із віп-номера кликав. Знову. Сказав, що йому там щось прибрати треба.

Ірина Олександрівна дивиться на мене, примруживши очі. Що там Вадим казав про «ніхто нічого не дізнається»? Мене вже підозрюють, а вже якщо я спатиму в його номері — сумнівів не залишиться.

***

Не забувайте додавати книгу у бібліотеку, щоб не пропустити вихід продовження) А також натискайте на зірочку, щоб авторам було зрозуміліше, чи подобається вам книга) Нам дуже важливо знати, що ви з нами і що ви з нетерпінням чекаєте на публікацію нових розділів)))