Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Вона взяла фарбу, але навмисно хлюпнула трохи йому на руку.

— Ой, вибач, — сказала вона, не приховуючи саркастичної посмішки.

— О, ти це запам’ятаєш, — відповів він, і в його очах спалахнув виклик.

Цей вечір обіцяв бути довгим.

Розділ 18. “Інша сторона Грейсона”

Увечері після важкого дня, наповненого не лише шкільними завданнями, а й роботою над декором для благодійного вечора, Скарлетт почала замислюватися. Всі ці дні, коли вона вважала Грейсона лише набридливим хокеїстом з командним духом і поганими звичками, все раптово почали виглядати інакше. Кожен його смішок, кожен погляд, що не залишав її байдужою, починав мати значення.

— Ти задумалася? — почувся голос Грейсона, і Скарлетт відразу ж повернулася до нього.

Вони стояли на сцені, по обидва боки від купи декорацій, які все ще потрібно було розставити. Всі інші учасники вже пішли додому, залишивши їх на самоті.

— Ти завжди з’являєшся в найнепідходящий момент, — буркнула вона, намагаючись знову сфокусуватися на завданні.

— Я і не намагався бути непідходящим, — він посміхнувся, витираючи руки від фарби. — Знаєш, ти не така вже й страшна, коли мовчиш.

Скарлетт лише знизала плечима. Вона не була готова до розмов про це, але все ж намагалася зберегти спокій.

— Що ти взагалі думаєш про цю всю благодійну історію? — несподівано запитав він, неспішно переходячи до більш серйозної теми.

Скарлетт підняла очі й подивилася на нього. Її здивував його запит, але вона вирішила відповісти.

— Це, звісно, чудова ініціатива, але я роблю це більше через школу і ці всі плюсики в характеристики, ніж з якогось благородного пориву. А ти?

Грейсон обмірковував її відповідь, потім відповів, посміхаючись:

— Мабуть, я теж через це, але мені цікаво, як це вплине на команду. А ще… — він зробив паузу, пильно дивлячись на неї. — Я думаю, що з тобою не нудно.

Скарлетт спостерігала за ним і без словесного відповіді повернулася до своєї роботи.

— Ось так завжди, — пробурмотіла вона, забираючи з полички ще одну коробку з прикрасами.

Грейсон, зрозумівши, що далі не слід натискати, взяв одну з прикрас і почав прикріплювати її до декорацій. Вони працювали мовчки, але це не було обтяжливо — навіть навпаки. З кожною хвилиною Скарлетт відчувала, як між ними все більше відчувається зручність і якесь дивне розуміння.

Через півгодини вони завершили роботу над сценою. Обидва стояли, оглядаючи результати.

— Не погано, — сказав Грейсон, відступаючи, щоб оцінити їхній творчий процес.

— Можливо, — відповіла Скарлетт, все ще оцінюючи свою частину роботи. — Ти не такий уже й поганий в цій справі.

— Ти про мене? — запитав Грейсон, його голос звучав з легкою іронією.

— Про тебе, — підтвердила Скарлетт, але відразу додала: — Але це не означає, що я тебе захоплюю.

Грейсон розсміявся, підійшовши до неї.

— Не хвилюйся, я це зрозумів. І не думаю, що тобі треба це пояснювати кожного разу.

Вони знову зустрілися поглядами, і в цій тиші, що розтяглася на кілька секунд, Скарлетт зрозуміла, що її почуття до Грейсона починають змінюватися. Але що саме це означає — вона ще не могла зрозуміти.

Коли вечір закінчився, і всі почали розходитися, Скарлетт йшла додому, обмірковуючи все, що сталося. Вона все ще не могла повірити, як за короткий час той хлопець, який її дратував, почав займати так багато місця в її думках.

Але те, що її насторожувало найбільше, це те, що їй це починало подобатися.

Розділ 19. “Перша лінія оборони”

Наступного тижня підготовка до благодійного вечора нарешті вступила в активну фазу. Декор був завершений, гості почали підтверджувати свою участь, і кожен з учнів школи шукав способи заробити додаткові бали або просто заслужити похвалу від вчителів. Скарлетт не була винятком, і вона вперто працювала над тим, щоб її ім’я стало асоціюватися не лише з “заучкою”, але й з тим, хто може справді допомогти.

З Грейсоном вони все ще взаємодіяли в рамках проекту, але ці взаємодії ставали все цікавішими. Вони проводили час разом, обговорюючи подробиці вечора, працюючи над дрібницями декорацій. І кожен раз, коли між ними виникав момент тиші, Скарлетт відчувала, як інтенсивно б’ється її серце. Вона намагалася приховати це, зберігаючи свою маску байдужості, але він помічав кожну деталь.

Якось після одного з таких тренувальних вечорів, коли вони залишалися останніми в школі, Грейсон несподівано зупинився перед нею.

— Ти намагаєшся щось приховати, — сказав він, дивлячись в очі, з якимось тонким усміхом на губах.

Скарлетт здивовано підняла брови.

— Про що ти говориш?

— У тебе є певний погляд, коли ти хочеш щось сказати, але… утримуєш себе. Ти відчуваєш це?

Скарлетт на мить зупинилася, а потім швидко відвернулася, сховавши емоції за стіною невдоволення.

— Ти перебільшуєш.

Грейсон трохи посміхнувся, але не наполягав. Його реакція лише спонукала Скарлетт задуматися, чи справді вона може приховати це все від нього.

Через кілька днів відбулася репетиція благодійного вечора, і все йшло не так гладко, як планувалося. Команда, до якої входили не лише чирлідерки і хокеїсти, але й інші учні, почала стикатися з проблемами у зв’язку з організацією. Скарлетт, що спочатку мала бути в групі декораторів, раптово опинилася на сцені, допомагаючи контролювати гостинність.

І, як не дивно, Грейсон теж був поруч.

— Ти знаєш, якщо цей вечір провалиться, ми всі будемо виглядати як повні ідіоти, — сказав він, підходячи до неї, коли вона складала на стіл меню.

— Ти думаєш, що це наша вина? — запитала Скарлетт, не піднімаючи погляду.

— Ну, не зовсім, але якщо ми не будемо працювати разом, це точно нас відобразить. А ти ж знаєш, як я ненавиджу виглядати погано перед іншими.

Вона підняла очі і зловила його погляд. Це не був звичайний виклик чи сарказм — його голос звучав серйозно, і навіть якесь зацікавлення в ньому просочувалося.