Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

Філіпа розвеселило те, що вона відповіла тими ж словами, які йому так часто доводилося чути з уст коханої. Він повів дівчину до ресторану, куди вони з Мілдред частенько навідувалися. Коли вони йшли поруч, Кері помітив, що повія глипає на його ногу.

— Я клишоногий, — повідомив він. — Маєте щось проти?

— Ну й дивак, — розреготалася дівчина.

Коли Філіп повернувся додому, у нього боліла кожна кісточка, а в голові гупало так, що хотілося кричати. Намагаючись заспокоїтися, він випив ще віскі з содовою, влігся в ліжко і проспав без сновидінь аж до полудня.

78

Нарешті настав понеділок, і Філіп сподівався, що його тривалі тортури закінчилися. Вивчивши розклад потягів, він дізнався, що Ґріффітс міг найпізніше виїхати з Оксфорда додому за кілька хвилин по першій годині цієї ночі, і вирішив, що Мілдред сіла на потяг, який повіз її до Лондона, трохи пізніше. Йому хотілося зустріти її на вокзалі, однак на думку спало, що дівчині, можливо, потрібно сьогодні побути одній; вона, напевно, напише йому ввечері записку, що вже повернулася. А якщо ні, то він навідається до неї завтра вранці: душа його нарешті заспокоїлася. Філіп палко ненавидів Ґріффітса, а до Мілдред, попри все пережите, відчував лише жагу, від якої краялося серце. Тепер Кері радів, що в суботу, коли він втратив глузд від горя і вирушив на пошуки того, хто міг би його втішити, Гейворда не виявилося в Лондоні. Він би не втримався і все розповів йому, а друга засмутила б така слабкість. Гейворд зневажав би його й, напевно, почувався приголомшеним чи обурювався готовністю Філіпа зробити Мілдред своєю коханкою після того, як вона віддалася іншому чоловікові. Та хіба Кері цікавило його приголомшення чи огида? Він був готовий на будь-який компроміс, на найганебніші приниження, аби лише задовольнити свої бажання.

Увечері Філіп мимохіть опинився біля будинку, де жила Мілдред, і подивився на її вікно. Світла не було. Запитати, чи дівчина повернулася, він не наважився. Вірив її обіцянкам. Але вранці поштар не приніс листа, тож ополудні Кері забіг до неї і дізнався від служниці, що пані ще не поверталася. Цього Філіп не міг зрозуміти. Він знав, що Ґріффітс мусив поїхати додому ще вчора, адже був шафером на весіллі, а Мілдред не мала грошей. Він обдумав усе, що могло статися. Увечері знову пішов до дівчини і залишив записку з пропозицією повечеряти разом сьогодні ввечері. Його повідомлення було спокійним, наче протягом минулих двох тижнів нічого не сталося. Філіп указав час і місце, де вони мали зустрітися, і, марно сподіваючись, пішов на побачення і чекав цілу годину, але Мілдред не з’явилася. У середу вранці Кері стало соромно знову питати про дівчину самому, тому він надіслав із листом хлопчика і наказав йому принести назад відповідь, але за годину його посланець повернувся з Філіповим листом, який ніхто не відкривав, і повідомив, що пані не повернулася до столиці. Юнак утратив контроль над собою. Ця брехня стала останньою краплею. Він повторював собі, що зневажає Мілдред, і, звинувачуючи в своїх нещастях Ґріффітса, ненавидів його так щиро, що готовий був убити: Філіп тинявся туди-сюди, уявляючи, як чудово було б зустріти свого сусіда посеред ночі, встромити йому ножа в сонну артерію і залишити помирати на вулиці, наче пса. Від горя й люті хлопець геть утратив глузд. Віскі йому не подобалося, але він пив, щоб стишити біль, й у вівторок та середу засинав, добряче набравшись.

У четвер Філіп прокинувся дуже пізно і, позеленівши, з каламутним поглядом, потягнувся до вітальні перевірити, чи не принесли пошту. Коли він упізнав почерк Ґріффітса, серце пронизало дивне відчуття.

«Любий мій старигане!

Я навіть не знаю, що вам написати, та все ж відчуваю, що мушу. Сподіваюся, ви не смертельно на мене образилися. Я знаю, що не слід було їхати з Міллі, утім нічого не міг із собою вдіяти. Вона просто приголомшила мене, і я готовий на будь-що, аби вона була зі мною. Коли Мілдред сказала, що ви запропонували нам гроші на поїздку, я просто не зміг устояти. А тепер, коли все позаду, мені страшенно соромно і я жалкую, що був таким ідіотом. Сподіваюся, що ви напишете мені, що не гніваєтеся, і дозволите приїхати до вас у гості. Я страшенно образився, коли Міллі сказала, що ви не хочете мене бачити. Напишіть мені хоч рядок, будьте порядним хлопцем, і скажіть, що пробачили мені. Це заспокоїть моє сумління. Я думав, що ви не проти, адже самі запропонували нам гроші. Але знаю, що мені не слід було їх брати. Я поїхав додому в понеділок, а Міллі захотіла залишитися на кілька днів у Оксфорді. Вона повернеться до Лондона в середу, тож ви побачитеся ще до того, як отримаєте мого листа. Сподіваюся, все налагодиться й буде гаразд. Не забудьте написати, що пробачили мені. Будь ласка, не відкладайте.

Назавжди ваш,

Гаррі»

Філіп розлючено розірвав листа. Він не збирався на нього відповідати. Тепер Кері ще більше зневажав Ґріффітса за його вибачення, а чужі муки сумління він не збирався терпіти: якщо захотіти, можна вчинити підступно, але шкодувати про це потім просто огидно. Лист здався йому боягузливим і лицемірним. Від його сентиментальності Філіпові було гидко.

«Було б значно простіше, якби можна було вчинити по-свинськи, — пробурмотів він собі під ніс, — а потім перепросити, і все знову ставало би гаразд».

Філіп щиро сподівався, що одного дня зможе «віддячити» Ґріффітсу.

Та головне — він тепер знав, що Мілдред у місті. Похапцем одягнувся, не витрачав часу на гоління, випив горнятко чаю і поїхав каретою до її помешкання. Здавалося, що кеб ледве повзе. Йому до болю хотілося побачити кохану, і підсвідомо він молився Богові, в якого не вірив, зробити так, щоб вона зустріла його доброзичливо. Він хотів про все забути. Коли юнак подзвонив у двері, серце мало не вискочило з грудей. Пристрасне бажання знову відчути дівчину в своїх обіймах стерло всі згадки про минулі страждання.

— Місіс Міллер у себе? — поцікавився він весело.

— Вона поїхала, — відповіла служниця.

Філіп витріщився на дівчину.

— Приїхала десь годину тому і забрала свої речі.

Якусь мить він не знав, що сказати.

— Ви передали їй мого листа? Вона сказала, куди поїде?

Аж тут він зрозумів, що Мілдред знову його обдурила. Вона не збиралася повертатися до нього. Філіп спробував зберегти гідність.

— Ох, гаразд, припускаю, що скоро отримаю