Читати книгу - "Трилогія смерті"

— Готові? — крикнув Фріц.

Ґрок відступився назад, ближче до вугляного вітру, і став поміж двох статисток у вбранні весталок. Док стовбичив, мов вовк на задніх лапах, затиснувши язик поміж зубами, а очі його так і шугали-стрибали парно то сюди, то туди.

«Док? — подумав я. — Чи Ґрок? А чи вдвох вони діють як справжні керівники студії? І то вони засідають у Менніному кріслі?»

Менні ж витріщався на вогнище, тужливо бажаючи пройтися по ньому та й довести цим подвигом, що саме він є Король.

А І.Х. сидів собі самотою посеред них, далеко віддалившись у глибінь самого себе, і таке гарне було його бліде обличчя, що жаль просто рвав мені серце. Його тонкі вуста ворушилися, повторюючи, щоб краще пам’яталися, ті гарні слова, що Іоанн дав мені, аби я передав їх йому — для проповіді того вечора.

Але перед самою проповіддю І.Х. підвів свій погляд, ковзнув ним по містах студійного світу, а тоді вгору по фасаду Нотр-Даму й до самих вершечків його веж. І я задивився туди разом із ним, а тоді швидко зиркнув убік, аби побачити…

Як Ґрок припав своїми очима до собору. І так само й док Філіпс. А Менні поміж них двох, переносячи свою увагу з одного на другого, тоді на І.Х., нарешті, туди, нагору, куди й з нас дехто дивився, поміж ґарґулій…

Де хоч би що ворухнулося.

А чи І.Х. уздрів якийсь зачаєний рух, поданий знак?

І.Х. таки вгледів щось. Інші помітили. А я побачив тільки світло й тінь на чолі з фальшивого мармуру.

Невже Чудовисько й досі чигає там? І йому видко звідтіля яму розжевреного вугілля? Чи ж воно вчує Христові слова й так розчулиться, що прийде сюди сказати нам погоду на цей останній тиждень і заспокоїти наші серця?

— Тиша! — гаркнув Фріц.

Тиша й запала.

— Почали… — прошепотів Фріц.

І зрештою о п’ятій тридцять ранку, за п’ять хвилин до світання, ми таки зафільмували Останню Вечерю після Останньої Вечері.

44

Вугілля роздмухали, кинули на нього свіжу рибу, й коли перше світельце зарожевіло зі сходу над Лос-Анджелесом, І.Х. поволі розплющив свої очі — з виразом такого спочуття, що неодмінно мало заспокоїти й закоханих у нього, і зрадників його, дати їм підтримку, адже він сховав свої рани й подався геть берегом, і це буде знято перегодом, за кілька днів, у якійсь іншій частині Каліфорнії; і сонце встало, і сцену бездоганно викінчили, й очі всіх присутніх у зовнішньому павільйоні були вільгі від сліз, і на довгу хвилю запала тиша, яку порушив нарешті І.Х, Обернувшись, він, зі сльозами на очах, вигукнув:

— Чи ж хоч хто-небудь крикне: «Стоп!»?

— Стоп. Вимкніть камеру, — тихо мовив Фріц.

— А ви щойно нажили собі ворога, — сказала мені Меґгі Ботвін, стоячи поруч.

Я розглянувся по павільйону. Менні Ляйбер спопеляв мене вогненним позирком. Потім він крутнувся і подибав геть.

— Будьте обережні! — застерегла мене Меґґі. — За останні сорок вісім годин ви припустилися кількох помилок. І знову ввели до фільму Юду. Розв’язали проблему з кінцівкою картини. Розшукали І.Х. і привели його назад, на павільйон. Непростимо!

— О Боже мій! — зітхнув я.

І.Х. ішов геть, розтинаючи юрбу статистів і не дожидаючи похвали. Я наздогнав його.

«Куди ви?» — запитав я подумки.

«Відпочити трохи», — відказав він так само мовчки.

Я подивився на його зап’ястя. Кровотеча припинилася.

Коли дійшли до студійного перехрестя, І.Х. узяв мої руки у свої й задивився десь на задвірки:

— Юначе…?

— Так?

— Оте, про що ми з тобою балакали? Дощ? І чоловік на драбині?

— Так!?

— Я бачив його, — повідомив І.Х.

— Боже мій! І.Х.! І який же він із лиця? Як…

— Тсс! — закінчив він замість мене, приклавши вказівця до своїх супокійних уст.

І подався на свою Голготу.

Уже по світанку відвезла мене Констанс додому.

Начебто ніде не видно було підозрілих авт зі шпигами, що чигали б на моїй вулиці.

Констанс дуже вже гучно й уліжно прощалася зі мною перед моїми вхідними дверми.

— Констанс! Сусіди ж!

— Сусідоньки! Це ж моя дівчинка-коханочка! — вона цмокала мене так лунко, аж годинник мій зупинився. — Б’юсь об заклад: твоя дружина так тебе не обціловує!

— Я мав би померти півроку тому!

— Потримай себе там, де слід, поки я загрюкну дверцята!

Я хап себе та й тримаюсь. А вона загрюкнулася і поїхала геть. І майже тієї самої миті на мене наринула самотність. От ніби навіки зникло кудись Різдво.

У ліжку я подумав: «І.Х.! Хай тобі абищо! І чом не зміг ти сказати мені більше?»

А ще: «Кларенсе! Дочекайся мене!

Я повернусь!

Остання спроба!»

45

Опівдні я поїхав на Бічвуд-авеню.

Кларенс не дочекався.

Я переконався в цьому, коли мусив натиснути на ледь прочинені двері його помешкання в бунґало. Сніговиці подертих паперів, пошматованих книжок і порізаних картин підпирали двері. Це було вельми схоже на масове вбивство у павільйоні № 13, де повсюди валялися потрощені-потоптані Роєві динозаври.

— Кларенсе?

Я розширив дверну щілину.

То був кошмар геолога.

Під ногами лежала товстенна, з фут, верства листів, записок, які мали підписи Роберта Тейлора, і Бессі Лав, й Енн Гардінґ, від 1935-го й далі в глиб часу. І то був лише горішній шар.

А ще нижче, розсипані по лискучій ковдрі, лежали тисячі світлин — Кларенсових знімків Ела Джонсона, Джона Ґарфілда, Лоуела Шермана й мадам Шуман-Гайнк. Десять тисяч облич витріщалися на мене. Більшість їх перемерла.

Під іще кількома верствами лежали книжки автографів, історії кінофільмів, афіші доброї сотні кінокартин, починаючи з Бронко Біллі Андерсона й Чапліна і, уривчастою метушнею, далі крізь ті роки, коли букет лілій, відомий як Сестри Ґіш, блякнув на екранах, аби доводити імігрантські серця до сліз. І, нарешті, під «Конґом», «Загубленим світом», «Смійся, клоуне, смійся», під усіма павучими королями, напудреними балеринами та загубленими містами я побачив…

Черевик.

Той черевик належав ступні. Ступня, викручена, належала кісточці. Кісточка — нозі. І так далі, все вище по тілу, аж поки я побачив обличчя — останньої істерії. То був Кларенс, якого жбурнули на підлогу й закидали стома тисячами каліграфічних текстів, утопили в потоках стародавньої реклами й ілюстрованих пристрастей, які могли б зламати й знищити його, якби він не впав додолу вже мертвий.

Його вигляд підказував, що він міг померти від раптової зупинки серця. Найпростіше пояснення причини смерті. Очі були широко розплющені, як на фото зі спалахом,