Читати книгу - "Улісс"

човен наче коралове намисто, що прикрашає шию красуні, або діють як майстерний колісник, що припасовує навколо осі колеса рівновіддалені спиці, схожі на сестри-близнючки, закріплює їх ободом і тим самим надає швидкости мужам, які поспішають чи то на бій кривавий, чи змагаються заради усмішки вродливиці. Отак вони з’являлися і супроводили нас, ці приязні німфи, безсмертні сестри. І сміялися, збиваючи купи шуму, й пустували, а човен наш тим часом линув уперед, ріжучи хвилі.

Щойно я допив своє пиво і поставив на стіл кухоль, дивлюся: а Громадянин підводиться і суне, шкандибаючи, до дверей, і сопе й надувся, наче в нього водянка, і честить того самого на чім світ стоїть, і накликає на нього прокляття Кромвеля{661} й анатему ірландською мовою, і плюється, а Джо і малий Елф за нього вчепилися і зацитькують, силкуються утихомирити.

— Пустіть мене! — репетує він.

І, їй-богу, він таки додибав до дверей, хоч вони його й міцно тримають, і враз як загорлає щосили:

— Тричі слава Ізраїлю!

Arrah, краще б ти сидів на парламентській одній своїй сідниці заради Господа Бога і не виставляв би себе на посміх усім добрим людям. Завжди знайдеться якесь чортзна-шо, якому треба тільки одне — знайти якусь притичину для сварки будь із ким про виїдене яйце і тішитися нею. Їй-богу, в такому товаристві і портер здасться тобі кислим як оцет.

А там під дверима вже зібралися всі голодранці й шльондри з усього Дубліна, і Мартін гукає візникові, рушай; Громадянин знай горлає своє, Елф і Джо його укоськують; а той осідлав свого коника про утиски євреїв, публіка вимагає, розкажи ще, Джек Пауер намагається затягнути його в кеб, щоб він сів і заткнув свою пельку, а один із публіки, кривий, із пов’язкою на оці, заводить популярну пісеньку «Якби до місяця дострибнув наш єврей-рей-рей»{662}, а якась шльондра гукає:

— Агов, містере! У тебе ширінька розщебнена, містере!

А той просторікує:

— Мендельсон був єврей, і Карл Маркс теж, і Меркаданте{663}, і Спіноза. І Спаситель був єврей, і його батько був єврей. Ваш Бог.

— У нього не було батька, — каже Мартін. — А тепер досить. Поїхали.

— Чий Бог? — питає Громадянин.

— Ну, принаймні то його дядько був єврей, — пояснює він. — Ваш Бог був єврей. Христос був єврей, як і я.

Почувши це, Громадянин чимдуж назад у бар.

— Присягаюся Христом-Богом, — горлає він, — я розтрощу головешку цьому свинюку жидку за те, що він паплюжить святе ім’я. Присягаюся Христом-Богом, я йому влаштую розп’яття. Ану дайте мені ту бляшанку з-під печива.

— Стривай! Стривай! — кричить Джо.

Широке і показне товариство, що складалося з кількох тисяч друзів та знайомих із Дубліна та його околиць, зібралося, щоб попрощатися з Nagiasago suram Lipóti Virag[226], колишнім співробітником пп. Александер Том і Ко, друкарів Його Величности з приводу його від'їзду в далекий край Szazharminczbrojuguluas-Dugulas[227] (Куди Макар телят не ганяв). Прощальна церемонія, проведена з великим пожвавленням, була позначена теплотою і сердечною щирістю. Сувій стародавнього ірландського пергамену ілюстрований мініатюрами ірландських художників був презентований видатному феноменологу від чималого гурту присутніх разом із іншим дарунком, срібною скринькою, прикрашеною стародавніми кельтськими візерунками, яка робить високу честь її творцям, пп. Джекоб agus[228] Джекоб. Гостя, що від’їжджав, дружно вітали овацією, а коли оркестр із наших найуміліших дударів заграв знайому мелодію «Вернися в Ерін»{664}, багато хто з присутніх розчулився настільки, що змушений був витягти хусточку, а оркестр зразу ж по тому виконав угорський Ракоці-марш. Ватри, а також бочки з дьогтем на відзначення цієї події були запалені повсюди на берегах усіх чотирьох морів і на вершинах горба Гаут, гори Трирок і гори Шугарлоуф та мису Брей-Гед, на горах Морн, Голті, Окс, на піках Донегалу та Сперрина, Негл і Богра, на горбах Коннемари, на горах Макгіллікадді, на вершинах Огті, Берна і Блум. Захоплені громові вигуки, здавалося, струснули навіть саме небесне склепіння і породили гучний відгук тисяч і тисяч шанувальників гостя, які зібралися ген-ген на далеких горбах Кембрії і Каледонії{665}. І тут од пристані величаво відчалив велетенський прогулянковий корабель, і натовп жіноцтва, що зібрався на березі, став кидати услід йому оберемки барвистих дарів нашої флори. А корабель рушив річкою униз до моря у супроводі цілої флотилії барж, і йому салютували, приспустивши свої прапори, Портове управління справами баласту і Митниця, до яких приєдналася електростанція на Голубнику. Visszontlátásra, kedvés baráton! Visszontlátásra[229]! Він помандрував, але пам’ять про нього житиме з нами вічно.

Їй-богу, його не зупинив би й сам чорт, коли вже йому забаглося схопити ту срану бляшанку, і зразу ж гайнути назад, а малий Елф хапає його за лікоть, а він репетує як недорізана свиня, словом, видовище таке, що його навіть у королівському театрі на сцені не побачиш.

— Де він там є? Зараз я зроблю так, що він оддасть Богу душу.

А Нед і Дж. Дж. аж помирають із реготу.

— Війна не на життя, а на смерть, — кажу я. — Дозвольте, піду подивлюся, чим вона закінчиться.

Проте тим часом візникові пощастило розвернути свій ридван, і він нарешті зрушив із місця.

— Та годі тобі, Громадянине, — гукає Джо. — Постривай-но!

Ет, чорта з два! Той уже підняв руку, розмахнувся і пошпурив бляшанку щосили. Дяка Богові, сонце сліпило йому очі, інакше був би тому капець. Їй-богу, з таким розмахом міг би докинути її до графства Лонгфорд. Кобила сіпнулася з переляку, паскудний барбос помчав за кебом як навіжений, публіка галасує і сміється, а бляшанка котиться, тарахкочучи, по бруківці.

Катастрофа була раптова і жахлива за своїми наслідками. Обсерваторія в Дансинку зареєструвала одинадцять поштовхів, кожен із них силою п’ять балів за шкалою Меркаллі, і поштовхів такої сили на нашому острові не було зафіксовано від 1534 року, коли відбулося повстання Шовкового Томаса. Очевидно, епіцентр землетрусу був у районі набережної Інн та парафії святого Мічена площею сорок один акр два руди й один квадратовий перч. Усі багаті особняки навколо Палацу Правосуддя повалилися, а сам шляхетний палац, де в мить катастрофи відбувалися важливі юридичні дебати, перетворився на громаддя руїн, під якими, як побоюються, можливо, всі, хто був у будівлі, лишилися поховані живцем. Як свідчать очевидці, сейсмічні хвилі супроводжувалися атмосферними збуреннями у форматі циклону. Капелюх, який належить, як потім з’ясовано, високошановному секретареві королівського й мирового суду містерові Джорджу Фоттреллу, а також шовкова парасоля з золотою ручкою, на якій зазначено ініціали, герб