Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

хоч би якої вказівки від Авасарали я... Коли я натрапила на докази того, що дещо пропало, я лише допевнилася, хто з керівних офіцерів був відповідальний за той матеріал. У всьому тому я не добачила ніякого спільного взірця, але інші могли щось і запідозрити. Якщо добачили щось таке.

Алекс зачинив вікно, в якому побувала Авасарала. Якась ламкість розлилась у повітрі. Сміт швидко вдихнув і видав, десь із глибини горлянки, якийсь гуттуральний, але нерозчленований звук.

— Будьте ласкаві, сержантко Дрейпер, і мені надіслати копію.

І зачинив двері своєї каюти. А Алекс підвівся на своєму кріслі-колисці.

— Знаєш, Боббі, — сказав він. — Якось ти так моторошно пов’язалася із поняттям зради. З одного боку ти, як я гадаю, є велика пат­ріотка (я принаймні не стрічав більших патріотів), а з другого...

— Та знаю. Ця двозначність і мене гнітить. І то вже давно.

— Твоя вірність рідному корпусові й твоя лояльність отій жінці... Якщо вони зіткнуться коли-небудь, то буде тяжкий для тебе день.

— Цього не станеться, — запевнила Боббі. — Вона не попустить такому.

— Не?

— Бо тоді вона програє, — пояснила Боббі. — А програвати вона ой не любить.

***

А за три години по тому надійшло повідомлення із «Пелли». І стало зрозуміло від першого ж моменту, що то є просто пресреліз. Відповідь на ті запитання, що їх ставили всі: хто вчинив усе це і навіщо? Промовець сидів за письмовим столом, а за плечима в нього на стіні висіли два прапори з розкресленим колом ОПА. Його однострій був суворий і нікому не відомий, погляд очей — задушевний і лагідний, мало не виправдовувальний, голос — низький, багатий відтінками, немовби віола.

— Мене звати, — почав він, — Марко Інарос. Я командувач Вільного флоту. Ми є законний військовий голос зовнішніх планет, і нині ми перебуваємо в такій позиції, що дозволяє нам пояснити і гнобителям із Землі й Марсу, й звільненому народові Поясу ті умови, на яких засновується новий розділ людської гідності й свободи. Ми визнаємо право Землі й Марса на існування, але їхній суверенітет обмежується відповідними їхніми атмосферами. А космос є наш. Усі подорожі між планетами Сонячної системи є правом і привілеєм ОПА, а контроль за ними здійснює Вільний флот. Усі податки й тарифи, що їх накидають нам Земля й Марс, є незаконні, тож ніхто їх не дотримуватиметься. Репарації за шкоду, заподіяну внутрішніми планетами вільним громадянам нашої системи, будуть накладені на винних, і несплата їх на користь усього людства вважатиметься злочином.

Тут голос цього чоловіка запульсував, начебто й не впливаючи на його слова і не роблячи їх наспівними. Промовець нахилився вперед, до камери, й це відчулось як інтимний і водночас потужний жест.

— Відкриття інопланетних воріт виштовхнуло людство на перехрестя його історії. І ми вже й пересвідчились, як легко це переносить успадковані нами експлуатацію, несправедливість, упередженість і гноблення до цих нових світів. Але ж існує альтернатива цьому. Вільний флот і суспільство та культура Поясу — ось представники цього нового шляху. Ми здійснимо новий початок і переробимо людство, позбавивши його корупції, жадібності й ненависті, аби внутрішні планети більш не могли нічого того насаджувати. Ми візьмемо собі те, що належить нам по праву, так, але зробимо й більше: ми приведемо Пояс до нової, кращої форми. До людянішої форми.

Наразі ж ті ворота до інших світів закрито. Кораблі колоністів із внутрішніх планет будуть переспрямовані до існуючих станцій у нашій системі, а везені ними товари стануть внеском до розбудови сильних зовнішніх планет, на що ми й завжди заслуговували. Відтепер ми перестаємо визнавати ярмо внутрішніх планет будь-де в межах системи. Місяці Сатурна і Юпітера є наші по праву. Станції Паллада, Церера, кожна місткість із повітрям повсюди на Поясі, де перебуває хоч одна людина, всі є законна й природна власність своїх поселенців. Нашими життями ручаємося ми дати захист цим людям, громадянам більшого людства, навсупір тим історичним та узвичаєним економічним злодіянням і насильствам, від яких вони страждали під жерлами гармат Землі й Марса.

Я — Марко Інарос. Я є командувач Вільного військово-космічного флоту. І я закликаю всіх вільних чоловіків та жінок Поясу негайно повстати — з радістю й достославною рішучістю. Вільний флот гарантує вам безпеку і всіляке сприяння. Цей день — наш. І завтра наше. Майбутнє людства — наше. І нині, й навіки-віків ми вільні!

Екран показав, як Марко Інарос підняв руку вгору, наслідуючи поясанський знак привітання — й воєнізуючи цей жест якоюсь особливою точністю й зосередженістю. Обличчя його сяяло — мов ікона рішучості, снаги й чоловічої вроди.

— Ми — ваша правиця, — ще сказав він. — І ми вбиватимемо ваших ворогів скрізь, хоч би де вони ховались. Ми є Вільний флот. Громадяни Поясу й нового людства! Ми — ваші!

Залунали якісь дедалі гучніші акорди, що вилилися в традиційну поясанську пісню про боротьбу за права — пісню, перероблену на щось вельми зворушливо-войовниче. Новий гімн вигаданої нації. Образ звуковий переріс у зоровий символ: розкресленого кола. І на весь екран розлилася білина. Якусь мить екіпаж «Смугача» німував.

— Ну, — порушила мовчанку Боббі. — Він гарнюній. І щирий харизматик. Але що то за промова!

— В його голові воно, мо’, й гарно звучало, — сказав Алекс. — І, коли по правді, якщо прелюдією до такого спічу є вбивство парочки мільярдів людей, то, хоч би що ти наговорив, звучить воно якось мегаломаніакально й моторошно, чи не так?

Смітів голос був спокійний, але в ньому чувся притамований жах.

— Він звертався не до нас.

Стояв прем’єр-міністр у дверях своєї каюти, руками тримаючись за одвірки. Його мила усмішка не змінилася зовні — тільки сенс її змінився.

— То було його звернення до поясан. І що вони від нього почули — що уздріли в ньому — аніскільки не буде схожим на те, що він скоїв. Він просто звістив їм свою перемогу.

Розділ тридцять восьмий. Еймос

Згори сіявся й сіявся попіл, покриваючи все кількаміліметровим шаром сірості. Усе довкола смерділо тим попелом. Двічі вони з’їжджали на узбіччя, аби пропустити конвої з гуманітарною допомогою, а тоді ще пропустили стару аварійку електричного обладнання з її виттям, яка везла в кузові шість чи сім скорчених постатей. Спали, коли так споночіє, що вже й дороги не видно; велосипеди заводили в кущі або в завулки. Недоторканні припаси того загиблого чоловіка були на смак мов пивний осад, але начебто не такі зіпсуті, щоб отруїтися ними.

По чотирьох днях мандри стали