Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

чергували біля виснаженого стражданнями хлопця, і через цей несподіваний обов’язок Емілія не мала часу думати про свої власні тривоги чи віддаватися, як вона мала звичку, страхам і поганим передчуттям. Юний пацієнт просто, по-своєму, розповів про події того дня і про подвиги наших друзів із славного *** полку. Вони дуже постраждали. Втратили багато офіцерів і солдатів. Коли почалась атака, під майором застрелили коня, і всі подумали, що майор загинув. Доббін перебрав на себе команду, і аж після атаки, повертаючись на давні позиції, вони знайшли майора, що сидів на трупі свого Пірата й закроплявся з похідної баклаги. Це капітан Осборн збив француза, що поранив хорунжого. Емілія так зблідла від цієї звістки, що місіс О’Дауд попросила молодого хорунжого більше про це не розповідати. Вони дізналися й про те, що саме капітан Доббін наприкінці дня, хоч він теж поранений, узяв хлопця на руки, відніс до лікаря, а тоді прилаштував на підводі, яка повинна була доправити його до Брюсселя. І що це він пообіцяв візникові два золотих, коли в місті той доїде до готелю, де оселився містер Седлі, й передасть місіс Осборн, що бій скінчився, а її чоловік цілий і неушкоджений і почуває себе гаразд.

- Той Вільям Доббін - справді добрий хлопець,- сказала місіс О’Дауд,- хоч він завжди глузує з мене.

Юний Стабл божився, що в усій армії немає другого такого офіцера, без кінця вихваляв старшого за себе капітана, його скромність, доброту, дивовижну безстрашність у бою. Цю частину його розповіді Емілія пропустила повз вуха; вона слухала уважно тільки тоді, коли йшла мова про Джорджа, а коли говорилось про щось інше - нічого не чула і думала про свого чоловіка.

За доглядом пораненого ї в роздумах про те, що вчора Джорджеві пощастило, другий день для Емілії минув не так повільно. В армії для неї існував тільки один чоловік, а поки з ним було все гаразд, її, треба визнати, мало цікавило, що робиться на полі битви. Всі новини, які Джоз приносив з вулиці, майже не досягали її слуху, хоч їх було більше ніж достатньо, щоб занепокоїти цього лякливого джентльмена та багатьох інших людей у Брюсселі. Французів відбито - це правда, але після запеклого бою, який нічого не вирішує, і тільки з однією французькою дивізією. А імператор з головними силами стоїть під Ліпьї, там він розгромив ущент пруссаків і тепер може кинути всі свої війська проти союзників. Герцог Веллінгтон відступає до столиці і, очевидно, біля її мурів відбудеться велика битва, а хто переможе, важко сказати. Герцог Веллінгтон може покластися тільки на двадцять тисяч британських солдатів, бо німецьке військо складається з самих ненавчених новобранців, а бельгійці взагалі ненадійні; отже, з такою жменькою солдатів його милості доведеться змагатися із п’ятдесятитисячною армією, яка ввірвалася в Бельгію під проводом Наполеона. Не будь-кого, а Наполеона! Хто з полководців, навіть уславлених і досвідчених, може вистояти в боротьбі з ним?

Джоз думав про все це й тремтів. Потерпали і брюссельці, адже всі знали, що вчорашня сутичка була тільки прелюдією до великої, вирішальної битви. Одна з армій, що виступила проти імператора, вже розбита. Ті нечисленні англійці, яких можна виставити проти нього, загинуть на полі бою, а переможець по їхніх трупах увійде до міста. І горе тим, кого він там застане! Вже були складені вітальні адреси, громадські представники збиралися на таємні наради, готувалися покої, шилися триколірні прапори й емблеми перемоги, щоб зустрічати його величність імператора і короля.

Втеча не, припинялася. Тільки-но котрій родині щастило роздобути карету, вона негайно виїздила з міста. Коли Джоз сімнадцятого червня прийшов до готелю Ребеки, він побачив, що велика карета Голодвірсів теж нарешті рушила з двору.

Граф якимось дивом роздобув коней без місіс Кроулі і тепер квапився в Гент. У цьому ж місті пакував свою валізку й Людовік Бажаний; 208 здавалося, що лиха доля ніколи не дасть спокою безталанному вигнанцеві.

Джоз відчував, що вчорашній перепочинок був тільки тимчасовим і що куплені за такі великі гроші коні йому напевне знадобляться. Цілий день він не знаходив собі місця. Звичайно, поки англійська армія відділяла Брюссель від Наполеона, не було нагальної потреби тікати, але про всяк випадок він перевів коней з далекої стайні до тієї, що містилася на подвір’ї його готелю, де можна було на них кидати оком і не ризикувати, що їх украдуть. Ісидор весь час пильнував дверей стайні і тримав коней осідланими, щоб відразу можна було рушити в дорогу. Він нетерпляче чекав цієї хвилини.

Після того як її так погано прийняли напередодні, Ребека втратила бажання навідувати свою любу Емілію. Вона підрізала стебла в квіток, які подарував їй Джордж, змінила воду й перечитала його записку.

- Сердешна,- зітхнула вона, обертаючи в руках папірець,- як би я її цим убила! І через таке ледащо вона сушить своє серце, тьху! Він дурень, самовдоволений блазень, і навіть не любить її. Таж мій бідний, добрий Родон у десять разів кращий! - І вона почала думати про те, що робитиме, коли... коли щось станеться з її бідним Родоном, і як добре, що він залишив їй коней.

Надвечір місіс Кроулі, що не без гніву спостерігала, як вирушили в дорогу Голодвірси, згадала про застережні заходи графині й сама взялася до шиття. Вона позашивала в одяг більшість своїх прикрас, векселів та асигнацій і тепер була готова до всього: тікати, коли виникне така потреба, або залишитись і привітати переможця, однаково, чи то буде англієць, чи француз. І я не певен, чи тієї ночі вона не мріяла стати герцогинею та madame la maréchale, 209 тим часом як Родон на Мон-Сен-Жанському бівуаці, загорнувшись у плащ, під заливним дощем, усіма своїми думками линув до коханої дружини, яку залишив у місті.

Наступного дня була неділя. Місіс О’Дауд задоволено побачила, що обоє її хворих зміцніли й підбадьорились після нічного спочинку. Сама вона спала на великому кріслі в кімнаті Емілії, готова кинутись до своєї бідолашної приятельки чи до пораненого хорунжого, якщо котромусь знадобиться її допомога. Коли настав ранок, ця невтомна жінка вернулася до будинку, де вони з майором наймали житло, і причепурилася, як і належало в святковий день. Дуже ймовірно, що поки вона перебувала в кімнаті, де спав її чоловік і де ще й досі на подушці лежав його