Читати книгу - "Під куполом"

— Коксе, — позвав він. — Ви це бачите?

Кокс подивився вгору.

— Що я мушу побачити? Зірки?

— Якими вони вам здаються?

— Ну… дуже яскравими, звісно; в цій місцевості не доводиться говорити про світлове забруднення… — Раптом йому розвиднилося, він клацнув пальцями. — А вам вони які? Чи не змінився в них колір?

— Вони гарні, — промовила Лісса. Широко розплющені очі її сяяли. — Але разом з тим лячні…

— Вони рожеві, — сказала Джулія. — Що сталося?

— Нічого, — зауважив Кокс, але промовив він це якось натужно.

— Що? Зливайте вже, — наполіг Барбі і бездумно додав: — Сер.

— Ми отримали рапорт метеорологів о дев'ятнадцятій нуль-нуль, — сказав Кокс. — Особливу увагу там приділено вітрам. Просто на випадок… ну, просто про всяк випадок. Облишмо це. Швидкі потоки повітря зараз рухаються на захід до Небраски й Канзасу, заглиблюються на південь, а тоді піднімаються вздовж Східного узбережжя. Загалом звичайна картина для кінця жовтня.

— Який стосунок це має до зірок?

— Рухаючись на північ, повітряні маси проходять над багатьма містами і промисловими центрами. Все, що вони назбирали в тих місцевостях, осідає на Куполі, замість того, щоб летіти далі, в Канаду і в Арктику. Цього вже достатньо, щоби утворився свого роду оптичний фільтр. Я певен, ніякої небезпеки він не становить…

— Поки що, — закинула йому Джулія. — А через тиждень, через місяць? Ви будете зі шлангів мити наш повітряний простір на висоті тридцяти тисяч футів[252], коли тут настане темрява?

Кокс не встиг відповісти, як скрикнула Лісса Джеймісон, показуючи на небо. А потім затулила собі рукою обличчя.

Рожеві зірки падали, залишаючи за собою яскраві інверсійні смуги.

15

— Ще наркозу, — промовила сонно Пайпер, поки Расті слухав їй серце.

Расті поплескав її по правій руці, ліва була серйозно подерта.

— Не буде більше наркозу. Технічно ви перебуваєте в стані наркотичного сп'яніння.

— Ісус бажає, щоби я отримала іще наркозу, — повторила вона тим самим замріяним голосом і замугикала: — В небо хочу я злітати, як та пташка там ширяти.

— Мені пригадується, ніби там інші слова: «Гарно рано-вранці встати»[253], але ваша версія теж цікава.

Вона сіла. Расті намагався покласти її знову, але наважився тиснути їй тільки на праве плече, а цього виявилося недостатньо.

— А я зможу встати завтра вранці? Я мушу побачитися з шефом Рендолфом. Ті хлопці зґвалтували Саммі Буші.

— І могли вбити вас, — додав він. — Вивих вивихом, але впали ви дуже вдало. Дозвольте мені подбати про Саммі.

— Ті копи небезпечні, — вона поклала праву руку йому на зап'ястя. — Їм не можна залишатися поліцейськими. Вони принесуть горе ще комусь, — вона облизнула губи. — У мене так пересохло в роті.

— Це ми поправимо, але вам треба лягти.

— Ви взяли зразки сперми з Саммі? Ви можете порівняти їх з копівською? Якщо зможете, я не відстану від Рендолфа, поки він не змусить їх здати зразки ДНК. Я переслідуватиму його і вдень, і вночі.

— У нас нема обладнання для порівнювання ДНК, — сказав Расті і подумки продовжив: «А також зразків сперми. Бо Джина Буффаліно промила Саммі, на її ж прохання». Я принесу вам чогось попити. Всі холодильники, окрім того, що в лабораторії, вимкнуто задля економії генераторного соку, але в сестринській є автономний «Іглу».

— Соку, — сказала вона, заплющуючи очі. — Так, соку випити було б добре. Помаранчевого або яблучного. Тільки не «V8»[254]. Він задуже солоний.

— Яблучний, — сказав він. — Сьогодні вам потрібна тільки рідина.

Пайпер прошепотіла:

— Мені так жаль мого собаку, — і відвернула голову.

Расті подумав, що вона, мабуть, вже спатиме, коли він повернеться до неї з бляшанкою соку.

На півдорозі по коридору він побачив, як з-за рогу, з сестринської, галопом вискочив Твіч. Очі мав вибалушені, дикі.

— Ходімо надвір, Расті.

— Спершу я мушу принести преподобній Ліббі…

— Ні, зараз же. Ти мусиш це побачити.

Расті поспішив назад до палати № 29 і зазирнув. Пайпер хропла з не гідним для леді гарчанням, що було не дивно, зважаючи на її розпухлий ніс.

Він вирушив услід за Твічем по коридору ледь не бігом, намагаючись приладитися до його широких кроків.

— Та що там? — спитав він, маючи на увазі «що там такого?»

— Не можу описати, а якби навіть зміг, ти б мені не повірив. Ти мусиш сам це побачити, — він штовхнув двері вестибюля.

На під'їзній алеї, вийшовши з-під захисного козирка, куди підвозять пацієнтів, стояли Джинні Томлінсон, Джина Буффаліно та Герріет Біґелоу, подружка Джини, котру та загітувала допомагати в шпиталі. Усі три стояли в спільних обіймах, немов утішали одна одну, і дивилися в небо.

Небо було заповнене сяйвом рожевих зірок, і чимало з них нібито падали, залишаючи по собі довгі, майже флуоресцентні смуги. Дрож перебіг у Расті за плечима.

«Джуді це передбачила, — подумав він. — Рожеві зірки падають смугами». І ось вони падають. Падають.

Це було так, ніби в них на очах саме небо падало їм на голови.

16

Коли почали падати рожеві зірки, Аліса й Ейден міцно спали, але Терстон Маршалл і Каролін Стерджес — ні. Вони стояли на задньому дворі Думагенів і дивилися, як зірки яскравими рожевими рисками линуть униз. Деякі з тих рисок перехрещувалися, і тоді, здавалося, в небі постають, щоби невдовзі зникнути, рожеві руни.

— Це кінець світу? — запитала Каролін.

— Аж ніяк, — відповів він. — Це метеорний рій. Доволі звичайне явище для осені в нас, у Новій Англії. Гадаю, зараз трохи запізно для Персеїдів, отже, це, либонь, якийсь приблудний метеорний дощ — можливо, пил з уламками породи якогось астероїда, котрий розбився трильйон років тому. Ти тільки задумайся про це, Каро!

Їй не хотілося.

— А метеорні дощі завжди рожеві?

— Ні. Гадаю, і цей виглядає білим поза Куполом, але ми його бачимо крізь плівку з пилу і різних дрібних частинок. Крізь атмосферне забруднення, іншими словами. Воно змінює колір.

Задивившись на беззвучний рожевий гармидер в небі, вона згадала:

— Терсі, а малюк… Ейден… коли з ним трапилося оте… хтозна, що воно було, він говорив…

— Я пам'ятаю, що він говорив. Рожеві зірки падають, за ними залишаються смуги.

— То як же він міг знати про це?

Терстон лише похитав головою.

Каролін обняла його міцніше. У такі моменти (хоча ще ніколи подібного цьому моменту не траплялося в її житті) вона раділа, що Терстону стільки років, що він міг би бути її батьком. Саме в цю мить їй хотілося, щоб він дійсно був її батьком.