read-books.club » Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

190
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 120 121 122 ... 193
Перейти на сторінку:
Лазила під столом — нема! Тоді я зрозуміла, що Всевишній покарав за підлість. Я втратила більше, ніж придбала хитрістю. Мені стало дуже соромно.

Пішла купила печиво на решту — нормальні 15 рублів. Підійшла до продавчині чаю. Сказала, що Бог неодмінно покарає того, хто з нею так учинив. Не говорити ж, що вже покарав. Вона якось чудно подивилася на мене й відповіла:

— Можливо, покарає. Але я ошуканцеві пробачаю, — і завсміхалась.

Я почастувала її печивом. Вона залюбки ним похрумтіла.

Потім я повернулася до свого стола, міркуючи про те, що навіть маленька хитрість може згубити душу людини. І тут сусідка праворуч як закричить:

— Дивись! Пачка цигарок із твого стола завалилась у мій ящик із шоколадом!

Всевишній — милосердний!

А кілька «фальшивих» монеток, що залишились у мене, я закопала в землю. Щоб більше ніхто нікого не обманював.

Царівна

29.07.

Позавчора я знепритомніла на тренуванні. Підвело серце. Я виповзла, щойно розплющила очі, в коридор. Полежала на підлозі, де повітря більше, а потім повернулася до залу. Ніхто не надавав мені допомоги. Тільки дівчинка Мар’ям виходила подивитися, що зі мною. І говорила:

— Ти не помирай! Добре?

А я відповіла:

— Добре.

З Таїсою знову сваримось. Її накрило:

— Ти вступаєш до інституту?!

На жаль, її діти — ледарі. Навчаються в школі з допомогою підношень педагогам у вигляді тістечок і тортів. Їй прикро! Конфлікт розпалився, коли її чарівне маля принесло до нас у дім воші. Втретє за місяць! У нас електрики немає! Праски немає! Ми обурились. Хоч би попередила! Вони мають гроші на дорогі лікувальні засоби. А ми палимо свої голови звичайним гасом!

Збирали речі. Куди нам подітись? Ніхто з чеченців не пустить до себе, щоб не відповідати за наше життя. Не побоюватися за своє. Та ще й безкоштовно! Але хвала Всевишньому! Минуло два дні, і Таїса з маленькою дочкою знову постукали в наші двері.

— Ми вошей вивели! — повідомила хазяйка. Я зітхнула з полегшенням.

Пішла з Таїсою на ринок. І раптом вона каже, щоб я забиралася з її стола.

— Є кому стіл здати. За гроші, а не задарма! — вимовила мені хазяйка Таїса.

Я не образилась. Робити постійне добро вони не зобов’язані. Однак наше становище жахливе! Я мовчки склала книжки. Поїхала до мами. І застала маму в люті. Виявляється, мама зайшла в гості до сусідки Зайчика. Не сама, а з Таїсиною дочкою, щоб діти погрались. Але Зайчик побачила і зняла «живність» із голови хазяйської дівчинки. Засмутилася:

— Я пустила малу до своїх дітей. Отепер і в них це?

Увечері знову трапилася сварка. Мама висловилась:

— Ти, Таїсо, вже вісім місяців не приносиш нам цукор і масло, хоча добре знаєш: ми варимо пюре та робимо каші для твоєї дитинки щодня! За мізерну оплату, що дорівнює вартості двох булок хліба (20 р. на день). І за це ми додатково повинні хворіти на всі хвороби твоєї родини? Ми не хочемо!

Результат вийшов не на користь нам. Я два дні торгую на чужих столах. Шукаю, де вільне місце.

Водночас ми підшукуємо інше житло.

Уяви, Щоденнику, ми помирились! Я щаслива! Залишаємося з Таїсою!

Царівна

03.08.

Я на ринку. Торгую книжками. Хочу записати думки. Є така давньоіндійська методика.

«Що буде, коли моя душа вирветься з цього тіла?

Ти пам’ятаєш? Сніг у кімнаті, пекельний обстріл і регіт божевільного!

Це сміється хворий онук баби Ніни, Юрочка. Він сміється й каже, що ми померли.

У кімнату влетів снаряд, і тепер нам тільки здається, що ми живі. Ми — мертві.

Мила сусідка тьотя Мар’ям. Мені сім років. Вона говорить, що є легенда про смерть.

Раніше, коли Ангел смерті приходив по одну людину, помирало дуже багато. Від розриву серця. Від страху.

Ангела смерті люди вміли бачити! А потім Бог пожалів людей, і Ангел смерті став невидимим. Відтоді помирає тільки той, по кого послано.

Моє волосся — сила, моє волосся — життя. Хочу, щоб у мене було довге світле волосся. Нестерпно жити з темним! Волосся — це дорога. Дорога життя».

Коли я почала писати думки, прийшов страх — а раптом хтось їх прочитає? Приходила бабуся Надя. Її ми знаємо з ринку. У бабусі Наді онук прийняв іслам і зараз у в’язниці. Там його сильно б’ють. Не дають молитись і читати Коран.

Вона спитала, як Таїса. А я відповіла, що кусається!

Баба Надя сказала:

— Це мине! Все минає.

І пішла.

А я відразу згадала притчу про царя Соломона і його великий перстень із написом «І це мине». Мені шкода юного онука бабусі Наді і її теж.

Складаю вірш про Тибет. Про лам і мого улюбленого Лобсанґа Рампу.

Будур

09.08.

Учора я вперше ночувала не вдома. Була в Мар’ям із карате. Її будинок стоїть у чистому полі. Їли на вечерю кавуни та помідори. У Мар’ям велика дружна родина. Красиві сестри! Ввічливий, симпатичний брат. Йому близько дев’ятнадцяти років!

Ванна й туалет — надворі. Саморобні. Дуже весело! Випадково торкаєшся, і падає стіна.

Від Мар’ям уранці ближче бігти займати чергу. Необхідно мою маму поставити на допомогу у зв’язку з безробіттям. Від нас — далеко. Я ходила два дні. Ризикувала! Але так і не змогла з 6.00 до 17.00 підійти до заповітного віконечка (робочий день із 9.00 до 17.00). Величезні натовпи люду. Тиснява! Постійний прохід родичів і друзів, по блату. Жінка, яка торгує поряд, «заробляє», маючи зв’язки. Вона продає весь перший десяток номерів по 50 р. за кожний. Для нас це дуже дорого.

Учитель карате приїхав із Єгипту. Посів перше місце! Принаймні нам так повідомили. Я пишаюся ним.

Батько Мар’ям дозволив, щоб я сідала в його автобус, коли він у рейсі, і не платила. Можна також безкоштовно їхати з його товаришем. Я записала номери автобусів. Зраділа! Стане в пригоді для поїздок до інституту в момент сесії. Інститут у протилежному кінці міста. Пішки не дійти й за кілька годин, тим більше з моїми хворими ногами.

Царівна

11.08.

Пам’ятаєш, Щоденнику, ми зібрали погану енергетику по кутках квартири? Треба ходити з баночкою, зо дві ложки солі, і читати молитву — тоді погана енергетика збереться на кристали. Сіль потрібно закопати на перехресті! У нашій нинішній квартирі часто бродять примари і ночами важко заснути — усе наче хтось живий ходить. Паркет рипить! Отож, ми закопали сіль під трьома великими деревами на перехресті, і туди нещодавно вдарила блискавка!

1 ... 120 121 122 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."