Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А втім, Леніну таке звинувачення було, як кажуть, до… Він вважав, що правий, що тільки так треба й діяти, маючи владу і силу, а все інше… гнилий лібералізм, загниваюча демократія і взагалі… Взагалі, інтелігенція – це гівно (його улюблений вислів, який він часто любив повторювати), і його розмете «диктатура пролетаріату». Під якою вождь розумів свою диктатуру, диктатуру більшовизму, що прикривається, як фіговим листком, робітничим класом…
Від такого «великого Жовтня» і вирішив тікати співак Вертинський. І втікатиме він після того, як переконається: після більшовицького перевороту йому не вжитися з новою, буцімто народною владою… І виною цьому буде вона, нова, буцімто народна влада. Так він був певен, і це швидко підтвердиться.
У жовтні 1917 року він під враженням загибелі трьохсот московських юнкерів напише романс «То, что я должен сказать…» Йому до сердечного щему-болю буде шкода молодих юнкерів, які загинули нізащо, а скільки б могли принести Росії користі! Про свій жаль – чисто людський, політика тут була ні до чого, – і розповідатиме в романсі. Але тільки він почне його публічно виконувати в Москві, як відразу ж приверне увагу ЧК.
Його викличуть до тієї таємної каральної поліції більшовицького режиму (таємної, хоч про її існування і «роботу» всі добре знали), про яку радянські енциклопедії писатимуть лагідно і чи не з любов’ю у статті «Державна безпека» (наприклад, в УРЕ, т. 3, стр. 304):
«ДЕРЖАВНА БЕЗПЕКА – в СРСР система заходів, спрямована на охорону основ суспільно-політичного й економічного ладу, територіальної недоторканності і незалежності радянської соціалістичної держави від посягань імперіалістичних розвідок тощо». (Ой, багато чого ховається в отому пресловутому «тощо».) Далі повідомляється, що ті функції «здійснюються Комітетом державної безпеки (КДБ) СРСР», що «початок існуванню органів державної безпеки (тобто КДБ) покладе створена за вказівкою В. І. Леніна Всеросійська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією і саботажем».
А далі найцікавіше: «Органи державної безпеки (КДБ) забезпечують охорону державної таємниці, військової таємниці, виявляють і знешкоджують ворожу агентуру, розслідують справи про особливо небезпечні злочини, їхня діяльність здійснюється під керівництвом КПРС, на основі Конституції СРСР, суворого дотримання соціалістичної законності, широкої підтримки трудящих». (І це при тому, що державна варта, наприклад, йменується не інакше, як «карально-поліцейські органи, створені в травні 1918 року урядом Скоропадського для охорони буржуазно-поміщицького режиму й боротьби проти революційного руху трудящих України…»)
Отож, поета і шансоньє, артиста-виконавця Олександра Вертинського і викличуть у «чрезвычайку» – до Всеросійської надзвичайної (чрезвичайної) комісії для боротьби з контрреволюцією і саботажем.
«Ой, ой! – вигукне артист, страшенно далекий від державних таємниць, і чи не іронічно додасть: – Це ж якої честі я удостоївся у нової влади!»
Іронізуватиме передчасно.
Його викличуть в ЧК для дачі пояснень.
А викликавши, прочитають йому, авторові, його ж романс «То, что я должен сказать…»
Хтось на його концерті поспіхом записав романс на клаптику паперу й передав його до грізної ВЧК (це з урожаями на Русі споконвіку не завжди було гаразд, а стукачі завжди родили як ніколи щедро – в будь-якому столітті).
I в московській ЧК йому прочитали його ж романс, хоч він його й знав напам’ять:
Я не знаю, зачем и кому это нужно,
Кто послал их на смерть недрожавшей рукой!
Только так беспощадно, так зло и ненужно
Опустили их в вечный покой!
Осторожные зрители молча кутались в шубы,
И какая-то женщина с искаженным лицом
Целовала покойника в посиневшие губы
И швырнула в священника обручальным кольцом.
Закидали их елками, замесили их грязью,
И пошли по домам – под шумок толковать,
Что пора положить бы уж конец безобразью,
Что и так уже скоро, мол, мы начнем голодать.
И никто не додумался просто стать на колени
И сказать этим мальчикам, что в бездарной стране
Даже светлые подвиги – это только ступени
В бесконечные пропасти, к недоступной весне!
А прочитавши, з неприхованою ворожістю запитали, (у голосі дзвенів метал):
– Зізнавайтеся, як з повинною: це ваше… ваше так зване творіння, громадянине Вертинський?
– Так, те, що ви щойно зволили прочитати з якогось замусоленого папірця, є моїм романсом під назвою «То, что я должен сказать…». Друзі називають цю мою пісню шедевром людських почуттів. А в чому, власне, річ?
– Якщо й шедевр, то – контрреволюційний, громадянине Вертинський! Ви у ньому зволили висловити співчуття до ворогів революції. – І запитали, як вирок винесли: – Що ви з цього приводу скажете, громадянине… е-е… як вас там насправді?
– Так, як ви мене вже називали: Вертинський. Мене, між іншим, знає вся Росія.
– І ми вас знаємо… Вже знаємо, але – як ворога революції. То що ви скажете з цього приводу?
– Я все сказав у своєму романсі.
– Визнаєте себе винним?
– У чому, дозвольте поцікавитись?
– У тому, що зайнялися контрреволюційною пропагандою і агітацією!
За легендою співак буцімто відповів:
– Яка… контрреволюція? – Він ще цілком тоді не усвідомлював ситуації, у яку потрапив. – Це ж просто… просто пісня.
– Ми так не вважаємо.
– Пісня, – затявся на своєму артист. – І потім… Ви ж не можете мені заборонити їх жаліти?
– Ворогів революції?
– Вони ж для мене такі ж руські, як і всі інші. І дуже жаль, що юнкера загинули задарма – молоді, здорові. А скільки б користі Росії принесли.
– Росія обійдеться без них! І взагалі… взагалі, пане куплетист, ви не туди затягнули свою арію!
– Куди арію тягнути мені, як співаку, видніше. Я стояв і стою на тому, що ви не можете мені заборонити їх жаліти.
Відповідь була на диво лаконічною.
– Можемо! Навіть дихати… Якщо в цьому буде потреба!
– Навіть так? – до безміру був вражений співак.
– Навіть так! Пане, співчуваючий усякій буржуазній наволочі!
– Але ж як тоді зі свободою, яку буцімто приніс Росії Жовтневий переворот? – тоді він ще міг так запитати – пізніше за таку цікавість отримав би кулю в лоба.
– По-перше: не переворот, а Велика соціалістична революція, а по-друге: свобода буде. Всім, ха-ха… бажаючим. Але тільки тім, хто за
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.
