Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Чим відрізняється ввічливість від такту?

З акторських байок О. Вертинського

Якось у Вертинського, який був у зеніті своєї слави, запитали:

– Олександре Миколайовичу, чим відрізняється ввічливість від такту?

Артист відповів:

– Якщо ви відчиняєте двері у ванну кімнату і бачите голу жінку, яка стоїть під душем, і говорите: «Вибачте, сер!» Так от, «вибачте» – це ввічливість, а «сер» – це вже такт.

До 1917 року Олександр Вертинський здобуде вже всеросійську популярність, об’їде з концертами майже всі великі міста імперії, де виступатиме з незмінним успіхом, який межував із шаленим пошанівком, захопленням, що вражатиме і його самого. Навіть без афіш чи якихось оголошень про концерт – досить тільки поширитись, як пожежею по сухій соломі, чутці: «Приїхав Вертинський», і за годину всі білети будуть продані, а ображених, яким їх не вистачило, буде ще більше, ніж щасливчиків. У Російській імперії на той час вже не було такого інтелігента, який би не знав – чи бодай просто не чув, – його імені. Вертинський – і цим все було сказано. «До нас приїхав Вертинський!» – і не треба розклеювати по місту афіші, народ все одно посуне плавом, і в концертному приміщенні не буде жодного вільного місця.

І так всюди, куди б він не приїздив.

На вершині свого успіху артист відмовився від маски П’єро, замінивши його концертним фраком – у якому відтоді він виступатиме до кінця свого життя, ніде й ніколи і ні за яких умов не відступаючи від цього сценічного костюма, званого фраком – чоловічий вечірній костюм у талію особливого крою, з вирізаними полами спереду і довгими фалдами ззаду, який одягають в урочистих випадках (а для нього кожний концерт був урочистим випадком), на офіційних прийомах, для виступу в концертах і т. ін. Звідтоді фрак стане для Олександра Вертинського своєрідним символом, такою собі маскою, мушлею, у якій він залюбки ховатиметься і в якій почуватиметься як ні в чому іншому прекрасно, затишно і з почуттям гідності.

А тим часом надійшов 1917 рік, що на нього, зайнятий гастролями, поїздками величезними просторами імперії, він і особливої уваги спершу було не звернув. Як на щось несуттєве і випадкове. Мовляв, політики чубляться, один поперед одного до влади рвуться, а йому – своє робить.

Надійшов ще один рік, то й надійшов. Щось там погіршилось в імперії – політична й економічна ситуація та ще невдала війна, але коли в імперії ситуація не погіршувалася, а покращувалася?

Аж тут завертілось-закрутилося, як 6уревій, і понеслось, понеслось, все змітаючи на своєму шляху.

Липневу революцію 1917 року співак сприйме мовби захоплено – правда, між концертами, бо не було йому коли займатися ще й революціями, – а ось Жовтневу… Як писатимуть його біографи, він «утече від Жовтня». (Так-так, від того звичайного місяця жовтня, що звідтоді писатиметься лише з великої літери.)

Після того, як юнкерів було розбито і Зимовий палац взято змовниками, 25 жовтня 1917 року II Всеросійський з’їзд Рад проголосить про перехід усієї повноти влади і в центрі, і на місцях до рук більшовиків, що затулилися туманним формулюванням «перша у світі держава робітників і селян». У ніч на 27 жовтня з’їзд сформував радянський уряд – Раду Народних Комісарів (РНК) на чолі з В. І. Ульяновим (Леніним).

В «Истории революции» Троцький підкреслить взаємозв’язок між стихійним повстанням мас і організованою змовою. На противагу Лютневій революції, яка відбулася стихійно, події 25 жовтня являють собою комбінацію організованої, старанно підготовленої змови меншості і всезагального руху незадоволеного народу, який не мав однак чітких орієнтирів, а тому ним легко було заправляти. Розвиток подій з травня по жовтень 1917 року приніс більшовикам широку підтримку народу, адже Тимчасовий уряд і соціалістичні партії, що були представлені в уряді, довіру втратили, і тільки Ленін угадав бажання мас: фабрики – робочим, землю – селянам, мир – народам.

У листопаді 1917 року відбулися вибори до Установчого зібрання, вони проходили за партійними списками, і більшість отримали есери. Це не влаштувало Леніна. Коли групи міністрів скинутого Тимчасового уряду вирішили оголосити про дату відкриття парламенту, вождь наполіг на повному анулюванні тиражу газет, які опублікували це повідомлення. Блокуючи діяльність створеного Союзу захисту Установчих зборів, Ленін підписав «Декрет про арешт вождів громадянської війни проти революції».

Вже 27 жовтня була обмежена свобода преси і заборонені деякі соціалістичні газети, зокрема й органи преси Плеханова, Горького та інших. 7 грудня була створена Всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (в російській транскрипції ВЧК). Терор, що його здійснювала ВЧК, Ленін вважав невід’ємним елементом більшовицької державної практики. Тепер керування мало здійснюватися із ще більшою суворістю і твердістю, аніж у часи царизму. І терор чинив свої насильства не лише проти ненависного вищого суспільства, а й взагалі проти всього населення – жертви вже рахувалися десятками тисяч. Буржуазні партії були заборонені, їхні лідери оголошені поза законом, частково були арештовані, частково вбиті.

Коли заходила мова про диктатуру і революцію, Ленін невтомно наголошував: «Якщо ми не зуміємо розстріляти саботажника-білогвардійця, то яка ж це велика революція? Та ви тільки подивіться, як у нас буржуазна сволота пише в газетах? Де ж тут диктатура? Одні балачки і каша».

І постійно з якимось садистсько-мазохістським задоволенням підкреслював про необхідність суворих заходів для врятування революції – тобто більшовицької меншості, яка під виглядом диктатури робітників і селян захопила владу. У праці «Як буржуазія використовує ренегатів» Ленін писав:

«Чи мислима пролетарська революція, яка виросла з такої війни, без змов і контрреволюційних замахів з боку десятків і сотень тисяч офіцерів, які належать до класу поміщиків і капіталістів?»

І ще затятіше вимагав розстрілів, розстрілів, розстрілів…

5 січня 1918 року в Петрограді відбулося перше засідання Установчих зборів. Із 707 депутатів більшовиків було тільки 175, а соціал-революціонерів – 370. Коли засідання почалося, більшовики, а за ними й ліві соціалісти – о, як вони потім жорстоко поплатяться за свій промах! – залишили залу. Установчі збори встигли тільки прийняти закон про землю і проголосити республіканську форму правління, як озброєні солдати, проникнувши до зали Таврійського палацу, перервали засідання – як виявиться згодом, така інституція, як Установчі збори депутатів, не мала навіть своєї надійної охорони, і будь-яка солдатня могла легко вриватися на засідання – що й було зроблено. І відразу ж було оголошено рішення ВЦВК: Установчі збори розпускалися. Простіше – розганялися. І це був перший серйозний удар по демократії, як вважається – призвісткою майбутньої системи тоталітаризму.

Оцінюючи діяльність В. Леніна,