Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

— Ти казав, що твій брат Рейлі замішаний у всьому, - вирішила я всіх втягнути знову в найголовніші події нашої реальності. Хаос стояв біля стіни, схрестивши руки і з похмурим виглядом. - Чого він хоче досягти?

— Коли я вперше прокинувся, після битви та закриття порталу, я був поранений. Я не знаю, де я був, але поряд зі мною був мій слуга та Рейлі. Боги верхнього світу не можуть спускатися на землю, на відміну від мене, наприклад. Але це вже не важливо… Можу лише з упевненістю сказати, що він замішаний у тому, що Деміан виявився живим. Це проти всіх порядків, але… мені здається, він використав його душу, щоб… - Хаос голосно зітхнув і знизав плечима, сам ще не до кінця вірячи у все, - щоб його схилити на свій бік, керувати…

Хаос замовк. А ми з Тулаєм напружено стали чекати на його подальші слова, адже ніхто з нас уявлення не мав про порядки і бажання в божественних світах.

— Він ще натякав на те, щоб стерти з землі людство і населити землю новими людьми… і сказав, що він ніколи не правив землею, і не має можливості спалити тут все своїми руками… — чоловік втомлено провів рукою по обличчю і вилаявся. - Прокляття! Йому потрібний Деміан, щоб правити землею і через нього знищити людство!

— Що? Як таке можливо? Навіщо? - з жахом запитала я і побачила зблідлий обличчя Хаосу.

— Ви вже таке робили, чи не так? – хмикнув Тулай.

Хаос кинув швидкий погляд на сина, а потім винувато глянув на мене.

— Історія нашого світу довга. Її населяли різні цивілізації, не тільки людські. І рано чи пізно, але всі приходять до того, що… вони починають знищувати себе самі, відвертаючись від богів, вигадуючи своїх ідолів, які виявляються лише жадібними і жорстокими тиранами, що стирають усі норми моралі. Щоб уберегти інші цивілізації, їх знищували та давали життя новим істотам, гідним життя. На думку Рейлі, люди зжили себе і їх потрібно знищити.

— І ти… це робив? – не бажаючи чути страшну відповідь, я все ж таки запитала.

Хаос повільно й глибоко видихнув.

— Не всі цивілізації були гідні життя, Торі, як би це не звучало для тебе. Лише у моїй владі було керувати життям на землі. І я завжди тяг до останнього і давав шанс усім, але… Так, я це робив. Але щодо людської цивілізації, то я завжди виступав проти, бо бачив у ній велику надію на майбутнє. Мабуть, моя позиція набридла Рейлі.

— Крім Рейлі є й інші боги, чи не так? - запитав Тулай. – Вони теж усі не проти знищити землю та… тебе?

— Я не часто зустрічався з ними. Як і люди, ми, боги, теж всі різні. І навіть є суттєва різниця між богами двох світів. Боги верхнього світу ніколи не цікавилися життям землі. Для них люди – це… щось несуттєве. Ти навіть не уявляєш, наскільки мій світ відрізняється від їхнього, Тулає.

Брат скривився і відвів погляд убік. Жахи, зроблені руками Хаосу стосовно інших цивілізацій я залишила на роздуми у далекому майбутньому.

— Тулає, - звернулася я до брата, маючи намір повернутися до мого плану. І почула істеричний смішок. - Це не смішно. Це єдиний наш шанс помститися всім нашим ворогам. Адже ти вже все зрозумів, правда?

— Не зволите розповісти про свій план? - спитав Хаос, спрямувавши на нас підозрілі погляди.

Я й не думала, що такий, як Хаос, підтримає нас. Тому навіть не образилася на його гнівне гарчання в мій бік. Але друга частина мого плану щодо Тулая – йому сподобалася. І навіть дуже. В принципі, вона подобалася всім, окрім Тулая. Спочатку, я думала, що справа в його страху, але виявилося все трохи глибше і серйозніше.

— Ви обидва - з глузду з'їхали, - виходячи з себе, закричав на нас молодий чоловік. – Я не робитиму цього! Та мене навіть… я не бог, Хаосе. Я - не ти. Я лише…

— Ти - мій син, Тулає, - підійшовши ближче до сина твердим, впевненим голосом промовив Хаос. - Ніхто, крім тебе, не повинен і не має права зайняти моє місце. У тобі тече моя сила, моя магія. Тут, на землі – ти заручник. Це не твоє місце. Жерці лише заганяли тебе в оболонку з єдиною метою: маніпулювати тобою, керувати тобою…

— Та мене навіть ніхто не слухатиме!

— Слухатиме! Навчися... не ненавидіти мене, Тулаю, навчися бути сином бога. Я знаю, що ти мене не знав, не знав батьківської любові, підтримки та захисту. Але займаючи моє місце ти повинен просто знати, що це - твоє місце, тому що ти - мій син, син Хаосу, син бога нижнього світу. Ти… не бастард, ти – не щось зайве, ти – частина мене, яку колись у мене відібрали. Твоя сила протистояти мені черпалася не з ненависті, а від бажання протидіяти мені. Тепер же твоя сила повинна черпатися з бажання довести самому собі, мені, сестрі, людям, що ти гідний бути... богом, сином Хаосу, того Тулая, якому люди на землі зараз поклоняються.

— У твоєму ж світі поклоняються тобі, — процідив крізь зуби гнівно чоловік.

— Зруйнуй те, що я зробив, зруйнуй межі наших світів. Знаєш… все ж таки повторюся, - м'яко посміхнувся Хаос, не звертаючи уваги на киплячу агресію в молодій людині, - ти – мій син. Ти моя частина, а я частина тебе. Ми єдине ціле. Якби смертні зверталися до тебе з молитвою, я б вислухав і виконав би їхні бажання. Тому що звертаючись до тебе, це рівнозначно, що звертатись до мене. Вони звертаються до божественного, до того, що всередині тебе зараз, а колись було і всередині мене.

Тулай відійшов від батька. Йому було складно і звинувачувати його в такий момент я  вже не могла.