Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

Тільки прокинувшись і ще не розплющуючи очі, я відразу зрозуміла, що чоловіка немає зі мною поряд. Я різко обернулася, але спочатку заспокоїлася від думки, що це мені все не приснилося. Подушка зім'ята, отже, він був зі мною. Але де він зараз?

Не було його одягу… Я визирнула у вікно. Раннього ранку на подвір'ї ні душі. Швиденько вдягнулась і вийшла в коридор. Там завжди стояли головорізи Тулая і вони мали знати, куди пішов Хаос. Але почувши відповідь, все всередині обірвалося, і я стрімголов кинулась до сходів.

Я знайшла їх двох недалеко від готелю, на лісній дорозі. Хаосовий меч валявся біля його ніг, і він з холоднокровним виглядом дивився на сина. Збожеволіли обидва! Тулай заніс меча над головой, і я кинулася вперед, закричавши на весь голос:

— Припини!

Але не встигла…

Я голосно закричала і прокинулась у холодному поті. Спочатку зраділа, усвідомивши свій сон. Але все повторювалося. Зім'ята подушка, але Хаосу не було в кімнаті, як і його одягу. Я вискочила в коридор, вже навіть не переймаючись своїм зовнішнім виглядом. Я мала встигнути. Встигнути цього разу! Я помчала до сходів, але мене спіймали люди Тулая. Я завзято намагалася звільнитися з їхніх чіпких рук, намагаючись їм все пояснити... і тут я почула слова одного з чоловіків:

  — Вони обидва у його кімнаті.

Я завмерла і з невірою подивилася на того, хто говорив, а потім на двері. Увірвалась до кімнати Тулая і застала їх двох.

— Торі! - встаючи зі стільця, тривожно гукнув Хаос. Тулай, що стояв в іншому кінці – також зробив крок уперед, і на його обличчі прослизнуло хвилювання.

Хаос підійшов і взяв мене за плечі.

— Що сталося, кохана?

Я злегка зніяковіла і пробурмотіла, але не змогла приховати зітхання полегшення і навіть поклала голову йому на груди.

— Наснився жах.

Мене зігріли в обіймах. Брат кинув накидку, і Хаос накинув мені її на плечі.

— Мені наснилося, що Тулай убив тебе, - і я зі звинуваченням подивилася на брата. Той скривився і невдоволено відвернувся.

— Хотілося б, - почула його тихий шепіт.

— Ніхто нікого вбивати не буде, Торі, заспокойся, - все ще притискаючи мене до себе, твердо заявив Хаос. – Ми якраз… вирішуємо це питання.

Я відсахнулася від Хаосу і подивилася на Тулая. Він виглядав злим, жовна грали на обличчі, кулаки щільно стиснуті. Здається, ці розмови ні до чого не доведуть. Я розуміла, що маю залишити батька і сина, щоб вони до чогось домовилися, але так не хотілося йти! Тулай – мій брат, і я вірила б йому, але відчуваючи його злість і спрагу помсти, не могла бути в ньому певна.

— Ти розповів йому правду? - запитала я у Хаосу. Чоловік кивнув головою.

— Але ти все одно не віриш? - запитала тепер я у брата.

— Торі… я за всі ці довгі роки теж багато чого навчився і багато про що думав, — замість нього відповів Хаос. – Я тобі вже розповідав, що наші емоції – наші вороги. Я ненавидів людей, які забрали в мене тих, кого я кохав. Потім я ненавидів себе, коли зрозумів, що воював проти свого власного сина. Потім я знову ненавидів людей… знову ненавидів себе… це замкнене коло.

Хаос провів мене і посадив у крісло, а сам розвернувся до сина і продовжив:

— Я ніколи не був проти твого правління, Тулає. Я, як… – чоловік сумно хмикнув, – як бог, не міг дозволити порушити порядок, піднести смертного до божества. У людей є і завжди була на протязі всіх цивілізацій манія величі. Часом вони забуваються, що їхнє життя залежить від нас, богів. Вони насправді беззахисні. Вони згадують про нас лише за хвилини слабкості, страху і коли перебувають на волосині від смерті. Потім благополучно забувають, коли ми чуємо їхні молитви і даруємо їм те, чого вони так просять. Тулай – якого я знав був людиною, яка вирішила виступити проти бога. Він був для мене тією людиною, яка почала війну проти мене, знищивши тих, кого я кохав, і ще й узявши ім'я мого сина. Відмінний хід для людей, щоб проголосити смертного – місією. Але я ніколи не зміг би ненавидіти свого сина. І в мене ніколи не було ненависті до тебе, Тулає.

— Вас роз'єднали і спеціально зробили ворогами, щоб ви знищили один одного, — зробила висновок я, дивлячись на брата з надією.

— І ви обоє, хочете сказати, що… моя… наша з тобою мати, Торі, всі ці роки була жива і просто… спостерігала за цим? Як її син намагається вбити свого батька та навпаки? - у його очах стояло стільки болю, що я навіть відвела погляд.

— Ваша мати лише така ж… зброя в їхній грі, як і ви всі. Як і я,  повівшись на всю цю брехню.

Я б, звичайно, розповіла все інакше, адже до кінця я сама пробачити її і зрозуміти не змогла. Вона грала з його почуттями, а потім просто боялася його гніву і не спробувала все пояснити і зупинити цю війну, зупинити кровопролиття. Але не стала втручатися, вважаючи, що Хаос просто не хоче зараз ще більше травмувати сина.

Тулай довго й пильно дивився на свого батька. Я розуміла, що йому складно зараз вигнати з серця свою злість та ненависть. Він опускає руки, бо розуміє, скільки помилок зробив. Не лише його батько, а й він сам. Напевно, це буде довгий процес для нього. Прийняття себе іншого. У нього не було мети в його такому довгому житті, окрім як помститися батькові. Його не цікавили люди, його піддані, правління. Він жив помстою, і тепер її забрали. Він не знав батьківського кохання і не бажає вже знати. Я побоялася, що Тулай зараз зможе зламатися. Піти, зализувати рани або просто опустити руки в той час, коли він нам всім так потрібен.