Читати книгу - "Вороги чи щось краще?, Niki Svots"

Минуло декілька тижнів від моменту пропозиції руки та серця, і Кіра поступово адаптувалася до нового життя з Данєю. Щастя переповнювало її, і час від часу вона телефонувала мамі, щоб поділитися новинами. Однак їхні розмови ставали коротшими і рідшими. Саманта завжди знаходила якісь причини перервати дзвінок: то потрібно було бігти в магазин, то раптом прорвало трубу, і потрібно терміново викликати сантехніка. Кіра почала помічати, що з мамою щось не так, але, намагаючись залишити їй простір, не наполягала на довгих бесідах.

Анабель була поруч з Самантою, допомагаючи їй у всіх хатніх справах і купуючи ліки. Вона намагалася зробити все можливе, щоб її сестра почувалася комфортно. Але чим далі, тим більше Анабель хвилювалася за здоров’я Саманти. Лікарі давали невтішні прогнози, і кожен новий візит до лікарні приносив лише гірші новини.

Одного дня Кіра знову зателефонувала мамі. На той момент вона була сповнена енергії і щастя.

— Мамо! — вигукнула вона, як тільки почула знайомий голос. — У мене чудова новина!

Саманта, відчуваючи піднесення доньки, запитала:

— Що трапилося? Чому ти така весела?

Кіра, не стримуючи радості, відповіла:

— Нас тепер буде троє!

Ці слова спочатку призвели до хвилинної паузи, а потім у телефонній слухавці почулися сльози. Саманта, не в змозі стримати емоції, почала плакати:

— Я тепер стану бабусею? — прошептала вона, і ці слова наповнили серце Кіри ще більшою радістю.

— Так, мамо! Я так щаслива! — вигукнула Кіра, обіймаючи Даню, який стояв поруч.

Анабель, що сиділа поруч з Самантою, почала ридати. Вона розуміла, що в цю радісну мить криється й велика печаль. Адже не було жодних гарантій, що її сестра доживе до цього моменту. Прогнози лікарів були невтішними, і з кожним днем жінці ставало все гірше.

Саманта, відчуваючи, як серце сестри сповнене страху, намагалася заспокоїти Анабель:

— Все буде добре, Анабель. Ми разом, ми зможемо пройти через все це!

Але Анабель лише сумно похитала головою. У її очах стояли сльози, і вона не могла приховати своїх побоювань.

— Я просто хочу, щоб ви обидві були щасливі, — тихо сказала вона, утираючи сльози. — Я не знаю, що буде далі...

Розмова продовжувалася, і Кіра намагалася поділитися всіма планами на майбутнє, сподіваючись, що це принесе радість і Саманті. Проте в глибині душі вона знала, що все ще залишається непросто, і тривога за здоров'я матері нікуди не зникала.

Незважаючи на всі труднощі, Кіра вирішила, що її любов до Дані та майбутнє, яке їх чекало, не можуть бути затьмарені сумом і страхами. Вона продовжувала мріяти про щасливі моменти, які чекають на них попереду, в той час як її серце залишалося відкритим для підтримки та любові, яку вона отримувала від родини.