Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

Раптом задвигтіла земля так, ніби землетрус розпочався. Двоє кремезних артистів штовхали по травертиновій бруківці великого стола-холодильника на колесах.

Ліна махнула Саміру, щоб завершував і звільнив місце на сцені. Та щось таке дивне було у нього з обличчям. Насупився увесь, потемнів, мов грозова хмара.

Він вклонився, отримав свою порцію гучних оплесків та захопливих вигуків і стрімко підійшов до Ліни.

- Ліно, йди в будинок. Негайно сховайся десь, - нахилившись до її вуха, прошепотів занепокоєно. – І я прошу тебе, дай мені Вітарі. Це надзвичайно важливо.

- Пішов ти! – сердито гримнула. – Це твої спільники чи що?

Самір нічого не відповів, лише напружено стежив за двома чоловіками. Як вони не стали тягнути свій реквізит до сцени, а розчахнули кришку холодильника прямо біля басейну. І повалив із нього густий морозний пар. Гості скупчилися із протилежного боку неширокого басейну, очікуючи, напевно, не менш емоційних вражень, ніж від вогняного шоу.

Ліна не знала в обличчя артистів. Що було цілком закономірно. Усе узгоджувалося у телефонному режимі. Однак їй вони здалися дивними. По-перше, обидва так само як і Самір, усі цілковито в татуюваннях. Різноколірні, блакитно-фіолетові та світло-сині візерунки покривали тіла та частину облич. Довгі білі коси безладно спадали на їхні плечі.

Їй все стало ясно. Це його спільники. От зараз відвернули увагу гостей, а Самір схопить статуетку й чкурне якнайдалі. Ще й в будинок відправляє! Поганець такий!

Але Самір вчинив не так, як належить злочинцеві. Він схопив Ліну й штовхнув собі за спину.

- Не висовуйся! – скомандував їй. – Зараз почнеться. Потім швидко в будинок, як тільки я їх атакуватиму!

От увірвався вже Лінин терпець. Стоячи за кремезною спиною, розблокувала телефон із наміром викликати поліцію або хоча б охорону. Усе, загрався у свої ігри.

Але не встигла, бо почулися захоплені зойки та вигуки, й заінтригована Ліна визирнула з-за спини рудого велета. Аж рота роззявила в подиві. Бо те, що показував Самір, здавалося тепер дитячими забавками.

Двоє блондинів пускали подвір’ям дим, який плавно стелився по газонній траві. Але щось дивне було із ним, він не був схожий на рідкий азот, який зазвичай використовують у таких виставах. Ліна помітила, що сакури, яких торкнувся той магічний туман покриваються білосніжним інеєм. Іній! У серпні!

Приморозь утворилася й на кущах та низькорослих деревах, що буяли соковитою зеленню. Як так?! Температура вдень була до тридцяти градусів! Це було неймовірно.

Вкривався кригою і їхній новомодний басейн із підігрівом, разом із пливучими орхідеями. Дивина та й годі.

А за хвилину Ліна й взагалі подумала, що вона під впливом гіпнозу, адже усі гості та офіціанти й самі покривалися морозним осадом і завмирали нерухомо, щойно магічний дим окутував їхні ноги. З дурнуватими усмішками, келихами у своїх руках, із канапе, якими смакували.

Самір торкався її тіла своєю гарячою рукою, притискав до широкої спини та пружних сідниць. Це ж треба було так назад руку вивернути, щоб притулити її до себе ближче. Але дим, що досягнув і їх із Саміром, на неї не діяв. Вона не заморожувалася.

Один із дивних незнайомців, молодший, продовжував руками водити й випускати морозне казна-що навколо. Ліна зрозуміла, що, схоже, юний маг-ілюзіоніст черпає цю речовину із холодильного апарату й з допомогою рук випускає у натовп.

Але від переляку її заціпило й вона лише нажахана спостерігала за усією цією дивиною й ховалася сама за тим, кого хвилину назад хотіла здати поліції.

Другий же блондин, начебто старшого віку й трохи кремезніший, впевнено наближався до них.

- О, Саміре, так і знав, що ти першим доберешся до Вітарі. Але гра програна. Де богиня? – противний такий голос був у цього косматого, зиркав синіми холодними очима.

- Ліонелю, не радий тебе бачити, звісно, - врівноваженим голосом відповів Самір. – Але ж ти розумієш, що богиня Вітарі належить нині моєму Дому, тож справедливо буде, якщо я її заберу.

- А ти давно був вдома, Саміре, ти знаєш, що до вашого падіння залишилися лічені дні? Уже розпочалося протистояння. Дім Чорних каменів на моєму боці. Усі інші також приєднаються. Тепер володарюватиме той, хто сильніший. Тобі довести, що сильніший я? Чи уникнемо цієї зайвої битви? Багато людей може постраждати. І особливо, та тендітна людська дівчинка, яку ти так невдало ховаєш у себе за спиною. Віддай мені Вітарі, Саміре, інакше усі ці нікчеми, зараз помруть.

І відчула Ліна, як напружилося усе тіло міцного велета.

Заплющила очі в надії, що це все їй ввижається, але намарно. І в ту мить Самір сказав дещо дивне.