Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

- Ти ж розумієш, Ліонелю, що ми незаконно перебуваємо у світі людей. Якщо Корпорація про це дізнається, матимемо проблеми. Ти тут на таких самих пташиних правах, як і я. Вбивство людей викличе серйозні наслідки. Нас обох закинуть між світами. Тобі не стане сил боротися з усіма божественними силами.

- Мені байдуже. Я встигну повернутися у демонський світ, - скептично вирік Ліонель і пустив у Саміра шалений потік морозної віхоли.

Та Самір миттєво загасив його пломенистим вогнем. Замахуючись, ледь не задів Ліну.

- Сховайся у будинку, прошу тебе, - благально сказав, коли на секунду обернувся. – Я візьму їх на себе.

Ще раз спробував переконати Ліонеля не розпочинати битву:

- Виплеск демонічної магії, безперечно, помітять. Зупинись! Нумо вирішувати наші справи у нашому світі!

Але на свої вмовляння отримав залп льодяних кульок, які Самір намагався перехоплювати вогняними. Одна за одною летіли в того білобрового. Та блондин відповідав гідно – білосніжними гострими стрілами, які блискавично формував у повітрі. Наче ото хлопчаки бавилися обидва. Але руйнування від їхніх забав були цілком реальними.  

Фаєрник, на щастя, нічого суттєвого не зачепив своїм полум’ям. Лише декілька високих столів із частуванням перекинулися й загорілися. І дерев’яному містку теж перепало, спалахнув, мов сірниковий будиночок. А от квіткові композиції від льодяних стріл потріпалися добряче, тримачі з розкішними букетами посічені валялися навколо.

За якийсь короткий проміжок часу із квіткового раю утворився у Ліниному саду абсолютний армагедон.  Паморозь більше не поширювалася, дим розвіявся, однак люди й рослини все ще були ніби під якоюсь товщею льоду.

Це контролював молодший. Певно, багато сил забирало в нього заморожування кількох десятків людей. Добре, що гості-сніговики стояли з того боку басейну. І бойові спалахи вогню та льоду їх не досягали.

Блискавична рятівна думка промайнула в її голові. Ви, шановні маги-ілюзіоністи, навіть не уявляєте, яку наворочену снайперську гвинтівку мав у своїй кімнаті боягузливий Нестор Іванович. Ще й пульт сигналізації завжди під подушкою тримав.

Точно, сигналізація! Адже тривожну кнопку виклику можна й з телефона натиснути. Як це їй раніше не спало на думку. Ліна миттю зайшла в додаток, хоч як пальці не дрижали, але за хвилину рознісся усією вулицею верескливий звук сповіщення сигналізації. Ну все, за п’ять-сім хвилин  сюди приїде охорона. А поки можна, дійсно, сховатися в будинку, як і радив Самір. Безпечніше буде.

Гучна сирена била по вухах дратівливим виттям. Адже запальні музичні треки вже не грали, бо диджей заморозився, а музика скінчилася. Сусіди мають почути, і кнопка виклику спрацює в охорони на центральному пульті. Зараз усе це божевілля припиниться.

От пожалкувала, що височезні туї ховали їх від сусідських очей. Ніхто навіть не здогадується, які неприродні катаклізми відбуваються на подвір’ї у Нестора Івановича. Це не підпадало під жодні закони природи. Це була якась фантастика.

Та нетривале верещання сирени лише ненадовго відвернуло увагу цих неординарних бійців,  і вони знову продовжували лупити один одного своїми силами, суть і походження яких Ліна й не намагалася в ті хвилини збагнути. 

Вона вимкнула безжальну верещаку й відскочила від свого фаєрника. І, швидко знайшовши серед пакунків нещодавно сховану коробку із богинею, вийняла із коробки статуетку Вітарі й стрімголов дременула із нею в будинок. Краєм ока помітила, як ще сильніше страждає від льоду та вогню їхній неперевершений японський сад. Декільком льодяним статуям гостей також дісталося й вони гепнулися на припорошену траву.

А маги, інакше й не скажеш, продовжували сипати один в одного то льодовими стрілами, то полум’яними згустками. Перебивали потоки цих стихій й демонстрували просто магічне видовище. Відскакували один від одного й стрімко наближалися знову.

Е, ні, хлопці, якщо ви таке побоїще організували за цю статуетку, то, мабуть, вона коштує цілі статки.

Зірковий дизайнер Джиммі Чу, певно, й не підозрював, що в його босоніжках можна так швидко бігати, ще й по газонній траві. Ліна начебто й відчувала якесь наближення холодного потоку, але за секунду віддало вже в ноги чимось гарячим. Звісно, що помітив той білобровий, як вона чкурнула. 

Вона вже майже залетіла вихором у будинок, ледь не підковзнувшись на блискучій плитці відкритої тераси.

- Ховайся бігом! - крикнула нажаханій Антоніні, яка злякано глипала у вікно. Уже видно було, що й імпровізована сцена трохи зайнялася вогнем.

Але забігти безпосередньо в будинок Ліна не встигла, бо раптово сильним вітряним потоком підійняло її вгору й з усієї сили вдарило об стіну.

Десь збоку розлетівся на шматки її найновіший айфон, кудись на клумбу покотилася богиня Вітарі, а Ліна ж, падаючи на твердий кахель, бачила перед очима лише якесь мерехтіння й розмиту картину хаосу на її подвір’ї. І ще нечітку постать, яка стрімко до неї наближалася.

Він підхопив її на руки, але Ліна вже встигла добряче вдаритися головою. Торкнулася скроні рукою і побачила багряні краплі крові.

Узяв її, мов маленьку дитину, схопився на ноги. Навіть сил обвити руками його міцну шию не було. І все ще відчувала якийсь гул в голові й те кляте мерехтіння в очах.