Читати книгу - "Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мирослав запропонував мені присісти на крісло. Після того як я сіла, продовжувала розглядати кімнату. Вона була більша ніж наша з Машею, хоч та і була на двох. Вид з вікна був на сад, дуже красиво. Чоловік сів біля мене, та простягнув мені скеч.
- Можете продовжити. - а сам сів за ноутбук. Я продовжила наносити ескізи. Спочатку в мене не дуже виходило, та потім пішло щось, більш-менш нормальне.
- Що якщо, тут зробити невелику альтанку? - вирішила порадитися я з Мирославом.
- Можна, якщо вона буде в стилі будівлі. - поглянувши, відповів. Ніби йому було начхати на це. А можливо так і є?
Я врешті-решт зробила там альтанку в стилі будівлі, як і сказав чоловік. Вона ідеально сюди підходить. Я працювала довго, години 3 точно.
- Я напевно вже піду. Давайте завтра продовжимо? - я страшенно стомилася, та хочу спати.
- Добре. Тоді прийдете сюди, десь о 9-й. - я здивувалася. Сюди?
- Чому не можна попрацювати на терасі? - свіже повітря там, як-не-як
- Мені буде комфортніше тут. - сказав чоловік, нарешті поглянувши на мене. Але я відвела погляд, мене бентежило це.
- Нуу, добре. - залишалося тільки прийняти свою поразку, іншого виходу немає. Я швидко зібрала свої речі.
- На добраніч, Катерино.
- І вам. - після цього я швидко вийшла з кімнати, там різко стало занадто спекотно. Чому? та я й сама не знаю. Ми начебто і не близько стояли. Дідько, щось не туди понесло.
Після приходу до кімнати, я відразу пішла в душ. Вирішила сьогодні не вечеряти. Після ванних процедур, я вирішила почитати книгу. Потім не замітила як заснула. Прокинулася я від того, що хтось трусить мене за плечі.
- Катюююю, скільки можна спати? - звісно, що це була Маша. - чому ти спиш сидячи?
- Боже, котра година? - я ще не встигла розплющити очі, а на мене вже налетіли з запитаннями.
-"08:35" - сказала дівчина. - ти проспала сніданок.
- Що? - я відразу зіскочила з ліжка. - ти чому мене не розбудила?
- Мене не було. - засоромившись відповіла. Зрозуміло, що вона була з Маратом, але лізти я не буду.
- Зрозуміло. Але тепер мені потрібно швидко збиратися. В мене робота з Мирославом.
- З Мирославом? ви разом працюєте?
- Так.
Після ванних процедур, я пішла одягатися. Сьогодні, білий лонгслів, та шкіряні брюки, трохи нафарбувалася. Все це зайняло в мене трохи більше ніж 30 хвилин, тому я вже запізнювалася. Коли я підійшла до дверей, постукала.
- Ввійдіть. - прозвучало з-за дверей.
- Добрий ранок. Вибачте, що запізнилась.
- Нічого. - Мирослав сидів на тому ж самому місці, що і вчора. Він показав рукою на крісло біля себе. - Присядьте.
Коли я сіла, він подивився на мене.
- Сьогодні, нам потрібно поїхати на будівельний майданчик.
- Коли саме? - запитала я.
- О "11:00" вже потрібно бути там. - спокій чоловіка мене дивував. - туди їхати дві години. Тому потрібно виїхати вже зараз.
- Добре. - після цього ми з Мирославом пішли до його машини. Чоловік йшов попереду, тому я могла розглядати його спину. В цій рубашці, яка облягала його тіло, він виглядав прекрасно. Цікаво, я побачу його коли в простому одязі? він же не завжди носить костюми.
Згодом ми сіли в машину. Там пахло шкірою і трохи ним.. Я пристебнула пасок безпеки.
- Чому ми не поселилися блище до будівельного майданчика? - наважилася запитати я, після 15 хвилин мовчання.
- Там немає комплексів, тільки приватні будинки. - відповів, не відводячи погляду від дороги.
- Чому не можна було зняти будинок? нас не так багато, всім вистачило б кімнат. - можливо це не професіонально, але так було б ближче, та легше.
- Ви хотіли б, щоб ми всі жили в одному домі?
- Чому б і ні? - я подивилася на ідеальний профіль Мирослава. І чому він такий гарний?
- Не знаю, я подумав це буде не комфортно. - сказав, повертаючи голову до мене. Я відразу повернулася, та продовжила дивитися в вікно. На вустах чоловіка заграла посмішка. Дідько, він все зрозумів?
- Зате швидко.
- Можливо. Я подумаю.
- Обов'язково. - для мене було дивним, ось так розмовляти з босом. З часом в мене задзвонив телефон. - Пробачте. - швидко відповіла чоловіку, та підняла слухавку.
- Алло, мамо? - мені було ніяково ось так говорить перед Мирославом, але вийти я нікуди не можу.
- Доню, ти працюєш? - здивовано запитала мама, її голос був якийсь інший.
- Так, я зараз на роботі. Що ти хотіла?
- Катю, батько в лікарні. - здається вона плаче.
- Що? що сталося? - я відразу дуже напружилася, мої очі забігали по салону.
- Лікарі кажуть, йому потрібна операція. - відповіла жінка.
- Та що сталося, мамо? - я старалася вести себе спокійно, але вже зрозуміло, що в мене нічого не вийшло.
- Катю, не хвилюйся, ми вилікуємо його.
- Боже, мамо, ти можеш не тягнути? - мої нерви вже точно здавали. Мирослав це замітив.
- Все добре? - запитав чоловік. Але я навіть не почула його запитання.
- В нього інфаркт.
- Що? - в мене різко стало не вистачати кисню.
- Катю, у вас все добре? - знову запитав чоловік. - зупинитися? - я швидко кивнула, не думаючи.
Мирослав зупинився на узбіччі. І я швидко вийшла з машини, за мною вийшов і чоловік. Він простягнув мені пляшку води.
- Дякую. - тихо, навіть сухо, промовила я. - йому потрібна операція. - через якийсь час, ні до кого не говорячи, сказала.
- Кому? - обережно запитав чоловік.
- Тату. - і тут я зрозуміла, що найкращому, найдобрішому, найчуйнішому чоловіку в моєму житті, потрібна операція. І в мене по щоці покотилася одинока сльоза.
- Що з ним сталося? - він не дивився на мене, тому і не бачив, що я плачу.
- Інфаркт. - мій голос все ще був спокійний.
- Катю, він одужає. - Мирослав нарешті подивився на мене. Коли побачив, що я плачу, навіть трохи розгубився. - ну, що ти, не плач. - він ніжно пригорнув мене в свої обійми. В них було так тепло. І я ще більше розплакалась.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочеш я буду твоєю?, Мері Рейн», після закриття браузера.