Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

8-1

***

Так швидко дівчата ще ніколи не бігали. Навіть не звернули уваги на туман, що обіймав прохолодою їх ноги. Тільки вискочивши з лісу  вони,  захекані посідали на траву.

-Добре, що ми до неї  сходили, - Тоні витерла спітніле обличчя, - тепер я хоч не сумніваюся. Буду терпляче чекати,  коли ж  мій суджений явиться за мною.

- Думаю, ще не довго чекати, тобі ж тільки-но виповнилося дев’ятнадцять, - наполохана власними думками,  відізвалася Тамарі, - це егоїстично,  але я не хочу, щоб за тобою приїжджали. Я ж тоді залишуся одна-однісінька.

- Я теж боюся. І, одночасно, хочу вже побачити того жениха. Віриш,  я тоді була така мала й налякана, що й зовсім не запам’ятала його. То чому ж  ти залишишся одна? В тебе є  Дакс.

- Дакс?  Я вже й не знаю. Я якось так дивно почуваюся коло нього. Ще ці відьмовські слова. Що значить, мене зачарували? Це той,  що приходить до мене уві снах?

 - Можливо, ми зарано втекли? Якось неввічливо вийшло. Треба було її докладніше розпитати. Ой, дивись! У тебе в волоссі метелик заплутався!

Тільки-но дівчина спробувало доторкнутися до нього,  як метелик зник. Щоб  потім з’явитися трошки осторонь.

-Треба, Тоні,  трошки заспокоїтися. А вийшло,  дійсно, неввічливо. Пізніше візьмемо якихось ласощів, і знову сходимо до неї.

Тамарі ще не знала,  що їй доведеться ще не один раз  зустрічатися з відьмою. Але поки що,  трошки відпочив,  дівчата зібралися і вирушили до замка.

Тільки-но вони увійшли до двору,  як їх з усіх  боків обступила челядь. А за ними з’явилася і Дексова  матір.

-Тоні, красуня моя,  де ти ходиш? Ми тебе зачекалися!

Її нудотно-ласкавий і неприродній голос неприємно різанув слух. Дівчата здивовано подивилися одна на одну і пішли за жінкою.

Раптом Тоні зупинилася,  і навіть зробила крок назад.

Тамарі простежила за зляканим заскленілим від страху поглядом Тоні. У тіні величезного старого дерева розташувалась група незнайомих їй чоловіків.  Те, що то були ельфи,  сумнівів не було. Їх вуха з гострими кінчиками не приховували ані довге білосніжне, наче припорошене сріблом волосся, ані дивні головні убори, що більше нагадували шкіряні корони. Вони були настільки високі і широкі в плечах, що Дакс, що стояв поряд з ними, виглядав дещо жалюгідним. Прибулі були оголені до пояса - їм явно було жарко, але на незворушних обличчях не можна було прочитати жодної думки, жодного почуття. Прозорі очі гостей холодно дивилися на Дакса,  який намагався їх розважати.

Тамарі стало неприємно. Поряд з ними Дакс виглядав якось недоречно. Тільки зараз,  порівнюючи,  Тамарі здивувалася,  а чому це в нього такі маленькі вуха? Наразі перед  очима з’явилося обличчя чоловіка,  якого вона зустріла багато років тому. Того самого,  що мучив її уві снах. Той також  був набагато вищий за Дакса зростом,  і мав чудово загострені вуха. Тамі навіть доторкнулася до своїх  вушок. Невеличкі, акуратні, але справжні ельфійські вушка.

Несподівано один з новоприбулих вояків рішуче попрямував прямо до дівчат. Зневажливий швидкоплинний погляд,  який він кинув на Декса і його матір, що бігла за ним назирці,  засмутив дівчину.   Не відповідаючи ні словом, ані поглядом господарям замку, він зупинився навпроти Тоні.

Дівчата зростом ледь діставали йому ключиці. Здавалося  страх, що відчували дівчата,  приносив йому задоволення. Він схопив застиглу Тоню на руки і ... тільки сніговий вихор закрутився в тому місці, де тільки-но були воїни. Ні воїна, ні Тоні, ні інших гостей у дворі не виявилося. Як без попередження вони з'явилися, так і зникли без попередження.

У Тамарі раптом кругом пішла голова. В очах  потемніло,  повітря катастрофічно не вистачало. Вона широко розвела руки,  намагаючись знайти опору. Але марно.

Дакс і його сімейство, що заклякли від несподіванки і приниження, навіть не помітили, як сповзла на землю Тамарі - не витримавши напруження цього дня і втративши свідомість від слабкості, що так несподівано охопила її.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно