Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

У кімнаті була напівтемрява. Я щойно розплющила очі, мружачи їх від болю. Хтось же у цей час дбайливо зашторював важкі оксамитові фіранки.

- Скільки ж пилу на них, - раптом подумала, дивлячись, як в останніх променях сонця злітають вгору тисячі порошинок. Дуже захотілося чхнути. І ще пити. Вже збираючись відкинути ковдру та встати, почула голоси.

-О-о-о-о, ні. Нікого не хочу бачити. А особливо,  Декса з його матусею. А там ще й той  чорноокий демон привидиться!

Виснажена переживаннями, я знову заплющила очі, сподіваючись, що моя хитрість залишиться непоміченою.

- Термін ще маленький, але вона точно вагітна, - сказав чийсь жіночий голос.

- О, Дакс, мій любий хлопчику, - заквохтала тут же свекруха. - Вітаю тебе!

Я акуратно розплющила одне око і спробувала озирнутися навколо. Тільки краєм ока побачила Дакса, задоволеного, наче кіт, що об'ївся сметаною. Він з обожненням глянув у мій бік. Закрити очі! Я завмерла так, щоб навіть повіка не здригнулася.

Але чужий голос тихо і вкрадливо продовжив:

- Але вона дуже слабка. Її магія і сили майже вичерпалися.

- Та там і магії -то не було ... А про те, я здивована! Чого це трапилося так швидко? Ви казали, що  років зо п’ять в нас є! - Зашипіла моя свекруха.

- Я ж вас попереджала! Зачарування вбиває зачарованого. А того,  хто приворожив, може поглинути божевілля.

- Мамо! Та хіба нас попереджали про те? – стурбовано обурився Дакс.

А я раптом скептично подумала: що саме так його обурило? Те, що я можу померти?  Чи те,  що він збожеволіє?

Але свекруха промовчала, мовчанням підтверджуючи слова невідомої  мені жінки.

А я тут же згадала слова рудої відьми:

– Тебе приворожили. На тебе накладено магічний вогонь...

Як?! Та це ж зрада! Це ж що виходить? Я помираю? Чи божеволію? Можливо саме тому мені так часто сниться той чорноокий? Стоп – я подумаю про це пізніше… А зараз  у пам’яті сплили зовсім інші слова:

-Та, що живе в тобі – дасть тобі сили. Ти вистоїш…

То он, що це означає! Я вагітна?! – наче подумки прошепотіла я. І, непомітно для всіх, поклала долоню на живіт. Моє дитятко! Не знаю,  чи правда те, про що ми з тобою  почули, але ми впораємося! Заради тебе я знайду сили, переборю  підступне закляття.

Чомусь  під ледь чутне бормотання родини в мене зникли останні сумніви. В мене під  серцем оселилася крихітка-дівчинка. І, наче маленький вогник - затепліло щось у мене всередині.

 - Я буду чекати тебе, донечко…

А вогник мені підморгнув.

Проте зловісні слова змусили мене надалі прислухатися до тихої розмови.

– Мені шкода, але я не зможу її підтримати. Ви майже випили її магію до дна. Невже не могли почекати,  доки з’явиться нащадок? Ви майже спустошили це дитя! Щоб зарадити їй, потрібні  більш могутніші сили, — продовжував тим часом, віддаляючись, чужий голос.- Я б вам порадила звернутися до мавки. Я знаю тут одну. Вона нещодавно оселилася тут поблизу, у лісі.

Сукні зашелестіли,  і голоси  стихли. Я вже вирішила,  що мене нарешті залишили на самоті, але зовсім несподівано відчула легкий і навіть ніжний дотик до свого волосся. А потім Дакс м'яко поцілував мене в чоло, думаючи, що я сплю. І прошепотів:

-Пробач, мила. Я не хотів, щоб так вийшло…

З одного боку, його ласка була такою ніжною,  а слова жалю такі щирі. Але однак,  я ледь стримала огидне тремтіння – своїми словами він тільки підтвердив слова жінок і свою  причетність до того, що відбувалося зі мною.

Цієї ночі я майже не спала. Я вагітна? Я не мала сумнівів, що це правда. Спочатку слова відьми, потім промови невідомої мені жінки. Мабуть, знахарка якась. Новина  про маля під серцем втішила мене так, що з голови вилетіли всі дивні події останніх днів.

Вранці я прокинулася доволі пізно. Цим ранком я спочатку вдосталь повалялася в ліжку, милуючись, наче кішка. Потім солодко потяглася й випурхнула з-під покривал. Накинула кимось дбайливо приготовлений халатик мого улюбленого ніжно-блакитного кольору. У голові щасливо билася думка - у мене буде мала!!!

І навіть те, що з цією  радісною  новиною я залишилася на самоті, мене не дуже засмутило. Дакс та його матуся,  хоча на перший погляд і поводилися зі мною  досить мило,  виявилися мерзотниками. Тоню  в мене забрав її суджений. Батькові моя судьба була байдужою. Ну,  а матусі своєї я ніколи і не знала. Добре, хоч сьогодні не снився мені той чорноокий ельф,  більш схожий на демона, чим на вухастого улюбленця природи.

Раптом я застигла на місці. Щось змінилося у моїх покоях. Я поозиралася на всі боки. І тільки глянувши на підвіконня, зрозуміла, що не було клітки з моєю пташкою. Тою  самою,  що подарував мені Дакс на моє п’ятнадцятиріччя. Нажаль, то було єдине, що нагадувало мені про рідний дім. 

І раптом перед очима замиготіли спогади – картинки… Батьківський палац, свято, гості, Дакс, що крадькома підкрався до мене, і - його подарунок, клітина з птахом ... Якась думка невблаганно вислизала від мого розуміння. Що так стурбувало мене? Навіть серце наполохано закололо.

- Розумничка, - раптом вкрадливо прошепотів у моїй голові голос.

- У мене глюки, - вголос промовила я, знову озираючись по сторонах.

А голос у голові задерикувато так по-дівочому засміявся:

- Я чекаю на тебе.

І раптом я впізнала той голос…

Дорогі читачі!

Не забувайте лайкати та підписуватись на мою сторінку. Незабаром на порталі з’явиться палка історія відьми Велми.

А поки що я рада представити вам свою першу пристрастну НОВИНКУ в співавторстві з чарівною Тетяною Барматті:

"Три боси для потраплянки"

Анотація: