Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Після її слів чоловік різко розслабився й навіть опустився на запропонований раніше стілець.

— Ти ж хотіла ближче познайомитися? — промовив так, що по її спині знову пробігли холодні мурахи. Він проігнорував питання — і від того став ще тривожнішим.

До біса ж чарівний у цього нелюда голос...

«Вже не хочу! — подумки відповіла Віка. — Ішов би ти… до своєї коханки!»

У рідному світі вона б так і сказала — та й вигнала б геть цього самозакоханого пихатого типчика. Але тут їй доводилося грати за чужими правилами — яких вона, до того ж, до кінця не знала.

Тепер їй ще більше хотілося підсипати ельфові те зілля. Потрібно було тільки вивернутись так, щоб залити його непомітно у келих. Але як це зробити — під його пильним, неослабним поглядом?

Вікторія підійшла до столу й сіла на протилежному боці від Темного. Взяла глек і розлила вино у два келихи. Увесь цей час він не зводив з неї очей.

«Та простіше вже чимось по голові його стукнути — і все! — подумала з гіркотою дівчина, ставлячи келих перед ельфом. — Ніж оце мудрувати із зіллям...»

Сама вона сіла й, не чекаючи жодної реакції від «чоловіка», піднесла келих до вуст і зробила ковток.

— Цілком пристойне вино, — пробурмотіла замислено.

Напій виявився терпким, із легкою кислинкою, але загалом приємним на смак.

Темний теж відпив трохи, на мить усміхнувшись — очевидно, якійсь власній думці. Але вже за секунду його обличчя спохмурніло.

— Що це таке? — промовив він зло, дивлячись із огидою в келих.

І в ту ж мить, немов за помахом чарівної палички, поруч із ним постав слуга. Віка тільки встигла кліпнути. Відзначила про себе: вони таки не самі — достатньо лише одного невдоволеного вигуку, і поруч уже стоїть прислужник.

— Стратити всіх, хто причетний до приготування цього столу, — вимовив Темний холодно й байдужо.

Віка від несподіванки поперхнулася вином.

Слуга мовчки кивнув і вже повернувся йти.

— Зачекайте! Не треба нікого страчувати! — вигукнула вона, схопившись. — Звичайне вино! Я ж п’ю!

І одним духом допила вміст свого келиха.

— Тебе що, ключниця виховувала? — зневажливо кинув Темний.

«Ключниця? — здивовано подумала Віка. — Напевно, має на увазі служницю...»

Вона швидко збагнула, що він натякає на її далеко не королівські манери.

— Мене виховувала бабуся, — урівноважено відповіла Віка. — Дуже інтелігентна пані.

І подумки додала: «Я — не для таких, як ви, холоднокровні вбивці...»

На обличчі Темного майнула ледь помітна посмішка — і так само швидко зникла.