Читати книгу - "Коли ти йдеш — я народжуюсь, Лана Міра"

“Erreur 21. Le tambour ne tourne pas.”

Що? Ти тамбур не крутиш? Ну, молодець. А я тут кручусь без вихідних!

Я видихнула. І почала шукати відео на YouTube. Один чоловік з Харкова пояснював, як «скинути помилку 21». Я робила все, як він. Натискала кнопки. Висмикувала шнур. Барабан встав на місце.

— Працюй… будь ласка…

Я натиснула «Пуск».

Машина заревіла ще гучніше. І зупинилась.

Я знову зателефонувала Олегу-сантехніку.

— А ви пральні машини дивитесь?

— Я — сантехнік. Але якщо злив — можу глянути.

— Там точно не злив. Там крик душі.

— Добре, дам вам номер Сергія. Він мій кум. Він майстер. Але трохи… з характером.

— Я вже готова до будь-якого характеру.

— Передзвонить.

Сергій передзвонив через годину.

— Здрастє. Це у вас машина зламалась?

— Так. Вона шумить і не зливає.

— Залишайте адресу. Завтра зранку буду.

Завтра зранку — це поняття філософське, — подумала я, але надіслала адресу.

Наступного дня я встала раніше. Прибрала у ванній. Витерла пил з пралки.

— Що я роблю? Я прибираю для майстра.

Жінко, ти в нормі?

О 10:20 пролунав дзвінок.

Сергій. Чоловік років 50, у жилетці й кепці.

— Показуйте.

Я показала. Він мовчки слухав. Потім відкрив дверцята машини, щось натиснув, покрутив.

— Мотор підгорів. Може, ще поживе. Але довго не тягнутиме.

— А скільки це… грошима?

— Якщо ремонт — гривень 800. Якщо заміна — легше нову купити.

— А якщо я поки не можу купити нову?

— То ставимо тимчасово китайський мотор.

— А він… не вибухне?

— Ні. Але шумітиме, як трактор.

— Вона й так шумить.

— Значить, своя людина.

Я погодилась. Через годину все було зроблено. Він навіть показав мені, де натискати, якщо «щось піде не так».

— Тримайте номер. Дзвоніть, якщо знову буде свистіти.

— Та вже не машина, а флейта.

Я закрила за ним двері. І сіла. Просто сіла. На підлогу. Втомлена. Але горда.

Це була перемога. Над собою. Над системою. Над пральною машиною.

І тільки потім, під вечір, я написала Наталі:

— Усе. Вона працює. І я — теж.

Коли холодильник вирішив, що в нього теж вихідний

Був ранок мого дня народження.

Я прокинулась не від дзвінка будильника, а від тихого бурчання холодильника. Точніше, не такого вже й тихого. Він гудів так, ніби збирався у відпустку. Сам. Без мене. І без моєї згоди.

Я протерла очі, дійшла до кухні, відкрила дверцята — і мені здалось, що мене обдуло подихом пустелі. Тепла пустеля. Боже. Ну тільки не сьогодні.

Вчора я весь день стояла біля плити. Пекла пироги, маринувала овочі, різала салати. У мене був чіткий план: відсвяткувати день народження, як доросла жінка, яка нарешті взяла своє життя під контроль. Зібрати друзів, накрити стіл на подвір’ї, ввімкнути гірлянди, вдягнути улюблену сукню і виглядати так, ніби я завжди така спокійна й впевнена.

А тут холодильник. Який, очевидно, вирішив: “А не занадто вона впевнена?”

Я відкрила морозилку. М’ясо — м’яке. Лід — розтанув. Шашлик — плаває.

Пиво — тепле.

Моя душа — гаряча від злості.

— Ну хто так робить? — сказала я в повітря.

Кіт мовчки виліз на стіл і дивився на мене як на божевільну.

Я відкрила шафу, дістала телефон і, замість того, щоб відповідати на вітання, почала панічно гуглити “ремонт холодильників терміново”.

Найсмішніше — це читати оті оголошення в стилі:

“Приїдемо за 15 хвилин! Цілодобово! Недорого!”

Я подзвонила.

— Доброго дня. У вас вільний майстер сьогодні?

— На коли?

— Ну… на вчора. Але якщо не вийде — на зараз.

— (пауза) Ви жартуєте?

— Ні. У мене день народження. У холодильника, здається, смерть.

— Ну… можемо через 4 години.

— Через 4 години в мене вже буде 12 гостей і тепле пиво.

— Вибачте, раніше не можемо.

— Дякую, все одно люблю вас. До побачення.

Я зітхнула. Зайшла в Telegram, відкрила чат із сусідкою — тією, що живе через два будинки. Світлана. Вона завжди на чеку, якщо щось горить, ламається, або просто хочеш позичити цибулю.

— Привіт! У тебе є вільне місце в холодильнику? БАГАТО.

— Привіт. Скільки “багато”?

— Каструля з салатом, пляшок 12 пива, миска з овочами і ще трохи м’яса.

— (через хвилину) Зараз чоловіка вижену з його зони “продуктів для мангалу”. Принось.

Я ледве не розплакалась.

— Свєт, ти — моя богиня.

— У тебе день народження. Сьогодні я — твоя богиня з холодильною суперсилою.

Я накинула халат, схопила миски, пляшки, каструлі, обмоталась рушником як мула, і пішла до Світлани.

Повернулась, вмилася, нафарбувалась, відкрила дзеркало — і сказала собі:

— Сьогодні ти будеш блищати, навіть якщо салат живе в чужому холодильнику.

Я вдягнула свою найулюбленішу сукню — ту, в якій завжди почуваюсь зіркою. Вперше за довгий час — не лише зовні, а й всередині.

Подвір’я вже було готове. Скатертина, ліхтарики, навіть лаванда у вазончику. Навіть якщо всередині — холодильний апокаліпсис, то ззовні — ідилія.

Через годину подзвонив той самий майстер, до якого я телефонувала вранці.

— Це Ігор. Я звільнився трохи раніше. Можу під’їхати за пів години.

— А ви встигаєте до шостої?

— Так, чому?

— Бо після шостої в мене починається імпровізоване весілля без нареченого.

— (сміється) Звучить, як привід поспішити.

І він приїхав. Прямо в сорочці, ніби на свято. Заглянув у холодильник, натис щось, покрутив, щось підчепив, і сказав:

— У вас компресор ледве живий. Але я його трохи оживив. Потягне ще трохи.

— Скільки “трохи”?

— Як для кавуна — вистачить. Як для весілля — замало.

Я розсміялась. Вперше за весь день — від щирого серця.

— Я вам скину номер, якщо буде зовсім гаплик. Але сьогодні — святкуйте.

— Дякую, Ігоре. Ви врятували мій день народження.

Гості почали збиратись. Хтось з вином, хтось з пиріжками, хтось з дитячими руками в шоколаді. Я стояла на дворі — красива, жива, трошки втомлена, але щаслива.