read-books.club » Сучасний любовний роман » Дякую за зраду!, Надія Борзакова 📚 - Українською

Читати книгу - "Дякую за зраду!, Надія Борзакова"

56
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дякую за зраду!" автора Надія Борзакова. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Дякую за зраду!, Надія Борзакова» була написана автором - Надія Борзакова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Дякую за зраду!, Надія Борзакова" в соціальних мережах: 
БЕЗКОШТОВНО - Я покохав іншу жінку. У нас з нею буде дитина. Не треба так на мене дивитись! Це було очікувано. У нас із тобою спільне лише робота, в якій ти вся. І я зрозумів, що хочу дітей та сім'ю! Нормальну, а не жалюгідну подобу. - Жалюгідну подобу? - Так, Ево, у нас з тобою жалюгідна подоба сім'ї. За інерцією живемо. Давай тільки як люди все зробимо! Без скандалів! - Без скандалів? І як люди? Тобто зраджувати мені - це по-твоєму чинити, як люди? Я її знаю?! - Знаєш. Це Наталка! - Наталка? Наша бариста? І ти з нею, за моєю спиною... Поки я працюю цілодобово, щоб у нас був бізнес, ти… - Тільки ти працюєш, так? Та якби не я, ти б досі на дядька за копійки працювала... - Тобто ти впевнений, що бізнес існує завдяки тобі? - Бізнес мій. Твого тут нічого немає!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 22
Перейти на сторінку:
Глава 1

Вимкнувши ноутбук і закривши кришку, я солодко потягнулася. Так солодко, що ліву ікру схопила судома. Ойкнувши, я квапливо почала розминати м'яз. Оце так. Це чого там мені не вистачає, виходить? Магнію? Ну, так, враховуючи кількість стресів, той не має жодного шансу затриматися в моєму організмі. Бізнес – він такий. Але, скаржитися мені нема на що від слова зовсім. Адже розвиваємося ми просто справжнісінькими семимильними кроками. І це незважаючи на те, що кав'ярні зараз буквально на кожному розі. Які хочеш. Конкуренція просто неймовірна. І, щоб залишатися на плаву, треба орати. А щоб розвиватися - орати вдвічі більше. Краще втричі. І ми з моїм улюбленим чоловіком Арсом робимо саме це вже п'ять років. Стільки ж, скільки одружені. І робимо дуже успішно.

Я підійшла до невеликої шафи. Одягла довге чорне пальто, подивилася в дзеркало. Пройшлася кінчиками пальців під очима, стираючи кілька чорних крапок туші. Збила руками свої пшеничні кучері, покусала губи, щоб ті трохи почервоніли. Усміхнулася своєму відображенню. Посмішка вийшла змученою і втомленою. І під очима в мене, окрім крапок туші, ще й синці були. Які навіть гарна тоналка погано приховувала. Ну, нічого, лише за три дні вихідні. Можна буде нормально виспатися, а можливо ще й погуляти… І взагалі, весна на порозі. Сьогодні двадцять восьме лютого… Шкода лише погода далеко не весняна. Сніг, мінус п'ять градусів... У комплект до всього вищезгаданого, звичайно ж, застуди. Як тільки я трохи одужала, Арс одразу зліг. І вже цілий тиждень лежить удома, а я працюю за двох. Собі я лікарняний дозволити не змогла, бо Арс сам би не впорався. Так, один день відлежалася на віддаленні, а потім маску на фейс та в офіс… Ну, це ж чоловіки, вони застуди переносять важче, ніж ми.

Я вимкнула світло, вийшла, замкнула кабінет. Мій і Арса знаходилися в тому ж приміщенні, в якому була найперша з трьох наших кав'ярень. Я пройшлася по напівтемній залі, погладила кінчиками пальців м'яку оббивку затишних крісел смарагдового кольору та гладку поверхню компактних круглих столиків з милими засушеними букетиками у витончених скляних вазочках по центру. Стильний, красивий, сучасний заклад. І не один… Їх уже три у столиці. Звучить не дуже масштабно, але ви намагалися розвивати бізнес практично з нуля і без допомоги ззовні? А ми ризикнули... Я та Арс. І разом перетворили кілька його машинок "мобільних кав'ярень" на три заклади за п'ять років у два з яких гримнула пандемія.

Вимкнувши чергове світло, я поставила приміщення на сигналізацію, замкнула двері та попрямувала до машини. Ще кілька хвилин пішло те що, щоб струсити з неї сніг і прогріти двигун. Сидячи в машині, написала чоловікові повідомлення.

EvelinaDronenko: “Арс, я вже закінчила. Їду додому".

Відповіді не було, хоча він, зазвичай, не випускає телефон з рук. Може, вже спить? Як не крути, а на годиннику о пів на десяту вечора, а Арс все ще хворіє. Покотила дорогою. Дуже й дуже повільно, бо йшов сніг і на асфальті була сльота, а я ще трохи невпевнено їздила за такої погоди. Арс казав, що пора б уже й розслабитися, два роки все ж таки за кермом, але я не могла. Майнула думка, класно було б, якби він приїхав мене зустріти, як робив це раніше, якщо ми їхали з офісу не разом. Зрештою, температури в нього вже немає, а яка погода – він бачить…

Я глибоко зітхнула. Ну, йде романтика із стосунків з часом, що ж вдієш. Все ж таки ми не в казці живемо, а в реальному житті. В якому нескінченні справи та сил після них уже ні на яку романтику не лишається. Виспатися б хоч трохи й набратися сил перед новим марш-кидком. З іншого боку, подарувати букет квітів або, наприклад, приїхати забрати з роботи в снігопад, це ж не так вже й складно, чи не так? Згадалися мамині слова, коли я сказала їй про це. Що я перетворилася на мужика в спідниці, займаючись бізнесом, замість того, щоб вдома вечері готувати і сорочки прасувати, втратила жіночність, ось чоловік і ставиться до мене так. Ось у моєї молодшої сестри Ніки все інакше, хоч вона вже вісім років заміжня. Чоловік на руках носить, обожнює її та їхнього сина Гліба. Ніка займається домом, а він - бізнесом ... Все, як належить ...

Я знову зітхнула. Ні, сестрі я не заздрила. Я її дуже любила, як і свого семирічного племінника, і раділа за них. Ось так, могла це робити, незважаючи на те, що у нас з Арсом дітей не буде і… По-перше, ще не факт, що не буде. По-друге, у нас все гаразд. Так, мені не вистачає іноді романтики та залицянь від чоловіка, але це не означає, що я з ним не щаслива.

Ось і дім. Хитнувши головою, я зосередилася на тому, щоб "без пригод" оминути заставлений іншими машинами двір і припаркуватися на, на щастя, вільне місце. Паркування вночі в снігопад для мене та ще задача, на жаль. Хотілося зателефонувати Арсу і попросити спуститися та допомогти, але я не зробила цього. Раптом він уже спить. Найімовірніше, це так, адже досі на повідомлення не відповів. Нема чого будити, сама впораюся. Колись же вчитися треба правильно?

Аби як і на нервах, я таки зуміла припаркуватися. Долоні були мокрі і тремтіли, краплини поту гидко ковзали по спині, але я була задоволена собою. Впоралася. Сама. Як і з багато чим іншими, з чим думала, що ніколи не зможу.

Піднялася на поверх, тихенько відчинила вхідні двері. У передпокої горіло світло. З кухні мені назустріч вийшов Арс.

- Вітання! Як ти себе почуваєш? – я окинула його поглядом.

Очі й ніс уже не були червоними й опухлими, а обличчя набуло цілком здорового кольору. Та й одягнений чоловік був не в шорти та футболку, як зазвичай ходив удома, а в джинси та светр. Їздив кудись?

- Нормально, - відповів чоловік.

Не підійшов, не обійняв чомусь. І ні, звичайно ж, справа не в тому, що боявся мене заразити, просто якось… Я помітила, що й ніжності між нами ставало все менше. І пристрасті.

Все через роботу, так. Її надто багато і сил уже більше ні на що…

- Ево, нам треба поговорити, - він ховав погляд.

- Звичайно. Про що?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дякую за зраду!, Надія Борзакова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дякую за зраду!, Надія Борзакова"