Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— Можливо, це знак, що ти маєш залишитися подивитися, як ми тренуємось?

— Звичайно, — саркастично відповіла вона, — нічого цікавішого й бути не може.

— Ну, якщо хочеш, я можу навчити тебе кататися на ковзанах.

Вона зупинилася й обернулася до нього.

— Ти серйозно?

— Абсолютно, — відповів він, нахиляючи голову вбік. — Думаю, ти була б хорошим нападником.

Скарлетт пирхнула.

— Що, ти хочеш перетворити мене на ще одного хокеїста?

— Ні, просто хочу подивитися, чи ти здатна навчитися чогось, окрім сарказму.

Їхні погляди зустрілися, і на кілька секунд між ними запанувала напружена тиша. Грейсон насмішкувато підняв брову, а Скарлетт закотила очі й повернулася до пошуків Елізабет.

— Не чекай, що я так легко погоджуся, — сказала вона, йдучи вперед.

— Я і не чекаю, — кинув він їй услід. — Але ти подумаєш про це.

Коли Скарлетт нарешті знайшла Елізабет, та була зайнята розмовою з іншими чирлідерками.

— Ну, як тобі компанія хокеїстів? — запитала вона з усмішкою, коли побачила подругу.

— Надокучлива, як завжди, — пробурмотіла Скарлетт, кидаючи погляд на Грейсона, який тепер повернувся до тренування.

Елізабет злегка штовхнула її ліктем.

— Тобі він подобається, зізнайся.

— Ні, не подобається.

— Але ти постійно говориш про нього.

— Бо він постійно поруч!

Елізабет лише хитнула головою.

— Ну добре, добре. Але я б не заперечувала, якби мене переслідував такий хлопець.

Скарлетт нічого не відповіла. Вона знала, що зараз сказати щось було б марно.

Пізніше того ж вечора, коли Скарлетт проходила повз хокейний майданчик дорогою додому, вона побачила Грейсона. Він залишився тренуватися один, ковзаючи по льоду, наче це була його стихія.

На мить вона зупинилася, спостерігаючи за ним. Він виглядав зовсім інакше: спокійним, зосередженим, серйозним. Це був не той хлопець, який завжди жартував і кидав у неї саркастичні зауваження.

Вона вже збиралася піти, коли він помітив її.

— Стоїш там, ніби збираєшся щось сказати, — озвався він, зупиняючись на ковзанах біля бортика.

— Я просто проходила повз.

— Правда? Чи, можливо, ти вирішила прийняти мою пропозицію?

— Яку ще пропозицію?

— Навчитися кататися на ковзанах.

Скарлетт розсміялася, але це був справжній, щирий сміх, якого вона давно не чула від себе.

— Ти невиправний.

— Це ти так думаєш. Але якщо ти захочеш, я тут, — сказав він, усміхаючись.

Вона нічого не відповіла, лише хитнула головою й пішла додому. Але ця сцена залишилася у її думках до самого вечора.

Розділ 17. “Справжній виклик”

Наступного дня Скарлетт вирішила, що час більше не думати про Грейсона. Її життя було достатньо складним і без його постійної присутності. Але, як завжди, обставини вирішили інакше.

У школі на дошці оголошень висіла афіша про щорічний шкільний благодійний вечір. Організатори шукали добровольців для різних завдань, і директор пообіцяв, що активна участь стане плюсом до подальшої характеристики.

— Ну що, підемо разом? — запропонувала Елізабет, коли вони зупинилися біля оголошення.

— Мені це нецікаво, — відповіла Скарлетт, скептично дивлячись на список.

— Ти ж завжди шукаєш, як би підняти свої оцінки в очах викладачів, — з посмішкою нагадала Елізабет.

Скарлетт вже хотіла відмовитися, але її увагу привернуло інше. У списку учасників серед перших імен було зазначено «Грейсон Картер».

— О, Грейсон теж буде? — Елізабет помітила, куди дивиться подруга, і не втратила можливості підколоти її.

— Це просто співпадіння, — сухо відповіла Скарлетт, ховаючи емоції за маскою байдужості.

— Тоді чому б тобі не записатися? Покажи йому, що тобі байдуже.

Скарлетт зітхнула.

— Добре, записуй мене. Але це виключно заради характеристик.

Уже після уроків у кабінеті організаторів було шумно. Учні ділилися на групи, обговорювали завдання й відповідальність. Скарлетт з’явилася трохи пізніше, ніж планувала, і перше, що вона побачила, увійшовши, — це Грейсона. Він стояв у кутку з кількома іншими хлопцями з хокейної команди, але одразу помітив її.

— Скарлетт, ти теж тут? — його голос привернув до неї увагу всіх присутніх.

— Не хвилюйся, я не планую заважати твоїй роботі, — відповіла вона, намагаючись звучати байдуже.

— Шкода, — сказав він, усміхаючись. — Ти б могла стати моєю партнеркою.

Вона вирішила не реагувати на його провокацію й повернулася до організаторів, щоб дізнатися, яке завдання їй доручать.

— Ти працюватимеш над декором для сцени, — сказала відповідальна дівчина.

— Добре.

— І в тебе буде напарник, — додала вона.

Скарлетт хотіла заперечити, але не встигла.

— Це буду я, — втрутився Грейсон, підходячи ближче.

Скарлетт закотила очі.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Це буде весело, побачиш.

Декор сцени виявився складнішим, ніж здавалося. Вони працювали у великій залі після уроків, розбираючи коробки з прикрасами й намагаючись з’ясувати, як усе це має виглядати.

— Це жахливо, — пробурмотіла Скарлетт, розглядаючи набір тканин і гірлянд, які їм видали.

— Ти просто не звикла працювати руками, — відповів Грейсон, піднімаючи коробку з фарбами.

— А ти, звісно, професіонал у декоруванні?

— Може, й ні, але я знаю, як зробити так, щоб це виглядало не так жахливо.

— Тоді вперед, покажи клас, — вона схрестила руки на грудях, очікуючи його дій.

Грейсон нахилився ближче, його усмішка стала ширшою.

— А ти допомагатимеш чи тільки коментуватимеш?

— Якщо твої ідеї будуть адекватними, можливо, я допоможу.

Вони знову зіштовхнулися поглядами. Скарлетт відчувала, як напруга між ними зростає, але не могла дозволити собі поступитися.

— Добре, тримай, — сказав він, простягаючи їй фарбу й пензель. — Почнемо з цього.