read-books.club » Фентезі » Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

113
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ліїн із роду со-Ялата" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 118 119 120 ... 180
Перейти на сторінку:
16 (4)

Маяліна зі Леглезі, вона ж Качечка, теж спати поки не збиралася і поняття не мала, коли збереться. У неї було невиразне відчуття, що спати більше не доведеться, бо живою її з цієї кімнати не відпустять. Розум стверджував, що не може цього бути, тому що багато людей бачили, що вовчиця Мелана, яка зараз сидить у кріслі в кутку і п'є чай, кудись її вела. Адже вони не хочуть, щоб цю дівчину запідозрили у вбивстві.

А відчуття нікуди не пропадало.

Втім, Маяліна завжди знала, що нічого, крім неприємностей, її дар принести своїй господині не може. Тому й приховувала його від усіх, навіть батьків. Все одно давно переконалася, що змінити нічого не можливо. Як воно снилося, так і станеться.

А тут раптом узяла та проговорилася. Не дарма мама вважала, що молодим дівчатам можна пити лише розбавлене вино. Дочка її не послухалася і тепер сидить за цим столом, відповідає на запитання, а біля дверей стоїть висока дівчина з кинджалом на поясі.

— Отже, спочатку ви одружилися і були дуже щасливі. А потім вогняне чудовисько руйнувало місто, а ви стояли і плакали, — задумливо сказала незнайома жінка. Красива, синьоока і, здається, навіть не зла.

— Так, — підтвердила Маяліна.

— Чоловік ваш де був у цей час? — Запитала жінка.

— Здається, він помер, — сказала Маяліна і сумно зітхнула. Вона більше десятка разів бачила уві сні, як світловолосий чоловік падає і більше не встає, і вже не боялася цього. А ось побачити цього чоловіка живого, з веселими очима та чарівною усмішкою виявилося дуже страшно.

— Як він помер? — спитала з кута вовчиця.

Маяліна мимоволі здригнулася, заплющила на мить очі і знову зітхнула.

— Там ще одне чудовисько було. Ми, здається, кудись бігли і не встигали. А тут воно. А він махнув ось так руками. — Маяліна спробувала повторити жест, але вийшло не дуже схоже. — І чудовисько розлетілося в різні боки бризками. У мене щитовий амулет спрацював, коли вони почали падати на нас.

— Ага, — задумливо сказала вовчиця і гарно відпила чай. Вона взагалі вміла робити все гарно. — Значить, убив демона, сам упав і більше не встав. Сподіваюся, ви його там не кинули?

— Ні. Його підняли та потягли. А потім він лежав на кораблі.

— От і добре, — добродушно сказала вовчиця. — Взагалі, не думаю, що він помер. Такий жест притаманний магам, які не вміють користуватися своєю силою. Вони інстинктивно її відштовхують у те, що бачать. А потім як пощастить. Іноді свідомість втрачають ненадовго. Іноді надовго. Буває, впадають у летаргічний сон, який може тривати кілька днів, або кілька тижнів. Ви, головне, не намагайтеся його ховати, доки маг життя не підтвердить, що він справді помер. А то вийде конфуз, як з тією дівчиною, яка прийшла до тями в сімейному склепі, злякалася, загорнулася в саван і вибігла звідти, як ошпарена. А там якраз її бабуся маргаритки та свічки принесла, вирішивши як годиться проводити незаміжню онучку. Ледве її відкачали потім.

Маяліна уявила дівчину, що вибігає зі склепу, в савані і мимоволі хихикнула.

— У якому місті все відбувалося, можете сказати? — спитала синьоока жінка, зазирнувши в листочок, на якому щось писала, поки Маяліна переказувала свій сон.

— Ні. Здається, я там ніколи не була.

— Гаразд, елано, можете йти спати. Вас проведуть, — сказала співрозмовниця і знову глянула на свої записи.

— А що мені потім робити? — розгублено спитала Маяліна.

— Живіть спокійно, клятва, яку ви дали, більше не дозволить вам проговоритися про свій небезпечний для вас дар. А дівчатам скажете, що пожартували, якщо питатимуть. На брехні вас викрити теж не зможуть.

— Кадмія, думаю, вона питала, чи можна їй тепер виходити заміж і який взаємозв'язок між цим заміжжям та навалою демонів? — сказала вовчиця, відклавши убік чай.

— Та ніякої, — розсіяно відповіла синьоока. — Просто вішка. Прив'язка-подія, щоб зрозуміти коли приблизно все почнеться. — Вона уважно подивилася на Маяліну, посміхнулася і додала: — Можете сміливо виходити заміж. Від вашого заміжжя нічого насправді не залежить. Можливо навіть, що між цими двома подіями з вашого сну насправді пройде рік, а то й більше.

Маяліна блідо посміхнулася, подякувала і пішла до дверей. І думала вона про те, що це добре, що від заміжжя нічого не залежить. Відчувати, що через твоє щастя руйнується цілий світ, дуже неприємно. А уві сні вона завжди це відчувала.

Коли двері за пророчицею і помічницею Кадмії, що її проводжала, зачинилися, Мелана схопилася з крісла і, в два стрибки опинившись біля столу, теж заглянула в записи.

— Ти завтра тут щось зрозумієш? — спитала, так і не розібравшись у каракулях.

— Розумію, — пообіцяла Кадмія. — Невесела картина, так? І Намисто можна сміливо викреслювати зі списку претенденток, якщо їй судилося стати дружиною блондина.

— Я навіть знаю якого, — сказала Мелана. — Але тобі не скажу, хай це буде сюрпризом.

— Приємним? — спитала Кадмія.

— Більш менш.

— Гаразд, — вирішила не наполягати голова нічних вовків. — Сюрприз такий сюрприз. Ти мені краще інше скажи, куди подівся наш упертий баран, навіщо він туди подівся і чим там займається?

— Куди подівся, не скажу, тим більше, він, швидше за все, переховався в місце ще безглуздіше. Дівся він туди, щоб ви не поставили його перед фактом, що вибрали наречену, побудували навколо неї плани і забули поцікавитись його думкою.

— Ми збиралися поцікавитися цією думкою, — не погодилася з останнім пунктом Кадмія.

— Тільки йому про це сказати забули. Бачила я той веселий лист. Як там було… «Приїжджай якнайшвидше… часу мало… слід одружитися… виберемо відповідну групу островів…» Думаю, він уже вирахував найкраще місце і знає, що одружитися там доведеться на Ілемі Декарса.

— Ми її навіть не розглядали як кандидатку, — обурилася Кадмія. — Ця безодня зарозумілості та дурості обов'язково б щось запідозрила, кудись влізла… а нам не можна було її вбивати, доки дитина не з'явиться. Та й потім... Сама розумієш, скільки б тоді борців за справедливість з'явилося. Їм дай лише привід. Навіть якби ця дівчина сама шию звернула...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 118 119 120 ... 180
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"