Читати книгу - "Улісс"

Джон Вайз цитує:

— І в’януть красні квіти небачені ніким.

А Ленеган, який трохи тямить францужчину, проголошує:

— Conspuez les Anglais! Perfide Albion[214]!

Промовив він ці слова і підняв у своїх міцних великих могутніх долонях великий келих міцного темного пінявого елю і, видавши бойовий поклик свого клану Лам Дерг Абу[215]{644}, осушив його за перемогу над ворогом, над плем’ям могутніх відважних героїв, що правлять морями і сидять на алебастрових тронах{645} безмовні, наче безсмертні боги.

— Що там з тобою сталося? — питаю я Ленегана. — У тебе такий вигляд, наче ти ходив пішком і вернувся з порожнім мішком.

— Золотий кубок, — відповідає він.

— А хто виграв, містере Ленеган? — питає Террі.

— Кобила Реклама, — каже він. — Двадцять до одного. Звичайнісінький аутсайдер. Решта по нулях.

— А Бассова кобила? — питає Террі.

— Вона ще скаче, — каже він. — Ми всі ухопили шилом патоки. О’Шпар поставив два фунти за моєю підказкою на Скіпетра, за себе і за свою знайому.

— Я теж поставив півкрони, — признається Террі, — за порадою містера Флінна, на Зінфанделя. Це коник лорда Говарда де Вальдена.

— Двадцять до одного, — скрушно повторює Ленеган. — Живемо як у смердючому нужнику. Реклама, — повторює він. — Захапала перше місце. То треба ж таке. Скіпетре, твоє ім’я — зрадливість.

І він хапає бляшанку, що залишив Боб Дорен, і дивиться, чи не зостався там який недоїдок, щоб підживитися надурняк, а те собаче стерво ходить за ним, зирить, чи йому пощастить щось знайти у бляшанці, піднявши свій слинявий писок. Марно бабця скрізь шукає, кістки песику немає.

— Чого нема, того нема, хлопче, — вибачається він.

— Ти на нас не ображайся, — втішає собаку Джо. — От якби виграла наша конячка, то все було б інакше. А так — поживився інший пес.

А Дж. Дж. із Громадянином сперечаються щодо законів та історії, а Блум і собі докидає туди свого п’ятака.

— Дехто, — каже Блум, — у чужому оці помічає порошину, а в своєму не бачить і колоди.

— Raimeis[216] — заперечує Громадянин. — Сліпий по-справжньому це той, хто не хоче бачити, до вашого відома. Куди щезли наші двадцять мільйонів ірландців, которих тепер лишилося тут тільки чотири мільйони, наші втрачені коліна? А наші гончарні вироби, наші тканини, найкращі в усьому світі! А наша вовна продавалася в Римі ще за часів Ювенала, і наш льон і наша камка, яку тчуть в Антримі, і мережива з Лімерика, наші чинені шкіри і наше біле скло з-під Баллібоу, і гугенотський поплін, який ткали у нас від часів Жаккара з Ліона, наші ткані шовки і наш фоксфордський твід, і ручна вишивка гарусом у кармелітському монастирі в Нью-Россі? Та нічого такого не було створено ніде в цілім світі! Де ті грецькі купці, які пливли повз Геркулесові Стовпи? Тепер це Ґібралтар, захоплений ворогом людського роду, і прямували вони у Вексфорд на Карменський ярмарок, і везли на продаж золото і Тирську пурпурову фарбу. Почитайте Таціта із Птолемеєм або принаймні Гіральда Камбрійського{646}. Вино, хутро, мармур із Коннемари, срібло з Типперарі, кращого не знайти, наші коні, вони й досі відомі скрізь як ірландські коники, а король іспанський Філіп за право ловити рибу в нашому морі платив чимале мито. Тож яку купу грошей повинен сплатити нам підступний Джон Буль за нашу пропащу торгівлю, за наші розорені оселі? І за те, що не схотів поглибити річища Берроу і Шаннона, і залишив мільйони акрів боліт і мокви, щоб ми гинули від сухот.

— Скоро ми тут зостанемося без лісів, як Португалія, — озивається Джон Вайз, — або як Гельголанд, де на весь острів росте одне єдине дерево, якщо ми не почнемо культивувати лісівництво. Модрина, ялина, всі дерева родини хвойних швидко зникають. Оце я читав доповідь лорда Каслтауна…

— Нумо їх рятувати, — уриває його Громадянин, — і велетенського ясена в Галвеї, і береста вождя у Кілдері на сорок футів обіймища і крона на цілий акр. Рятувати дерева Ірландії для потомних поколінь ірландців на мальовничих пагорбах Ейре, О!

— Європа дивиться на вас, — каже Ленеган.

Цвіт вищого світу всієї Європи і не тільки зібрався сьогодні, щоб привітати з вінчанням молодих шевальє Жана Вайза де Нолана, верховного головного доглядача Ірландських Національних Лісів з міс Ялинкою Шпильковою зі Шпилькової Долини. Леді Густа Гаїна, місіс Барбара Березняк, місіс Рубай Зруб, місіс Кора Козулля, міс Дороті Дровинна, місіс Клайд Копайм, місіс Ровен Роздрай, місіс Гелен Голіссіма, міс Вірджінія Веріпуп, міс Гледіс Гай, міс Олива Ловиос, міс Бланш Байрак, місіс Мод Мордикамін, міс Міра Моридуб, міс Прісцілла Прикотилло, міс Бі Даллебі, міс Грейс Гуляйполлі, міс О’Мімоза-сан{647}, міс Ретчел Роз-Кар’яка, нерозлучні подруги міс Ліліан Люпин і міс Віола Вербена, міс Таміла Тополія, місіс Кітті Кедрина, міс Мей Макітра, місіс Глоріана Глиця, місіс Ліана Лиз-О’Губ, місіс Арабелла Зумазвела і місіс Норма Ярок із Ярка, маєтку, отриманого від короля указом його величности, прикрашали церемонію своєю присутністю. Модель весільного вбрання нареченої вражала своєю довершеністю, воно було з зеленого мерсеризованого шовку на чохлі кольору сірого смерку з широким смарагдовим поясом і трьома воланами темнішого кольору, а для контрасту бретельками і виточками на стегнах барви жолудевої бронзи. Дружки нареченої, міс Модринка і міс Кедринка, обидві також із родини Шпилькових, сестри нареченої, явилися у вбраннях подібних барв, які їм дуже личили, вишуканий мотив рожевого кольору повторювався в смужках плісе і химерно виникав на нефритного кольору токах у формі блідо-коралових пір’їн чаплі. Сеньйор Енріке Флор, який сидів за органом, підтвердив свою прославлену майстерність і на додаток до музичних творів, передбачених весільним каноном, наприкінці церемонії заграв на органі мелодію відомої пісні «Лісники і лісничихи бережіть ліси від лиха» в цікавому новому аранжуванні. Коли щасливе молоде подружжя, отримавши з Ватикану благословення Святого Отця, виходило з церкви святого Фіакра у гаю, їх грайливо обсипали горіхами лісковими, буковими, лавровим листям, вербовими котиками, листям плюща, ягодами різака, гілочками омели і пагонами ялівцю. Містер і Місіс Вайз Нолан затишно проведуть свій медовий місяць у Чорному Лісі.

— І ми дивимося на Європу, — каже Громадянин. — Ми торгували з Іспанією, французами, фламандцями ще тоді, коли ці покручі були щенятами{648}, іспанські судна з барилами іспанського трунку пливли в Галвей, везли винний товар по винночервоному морю.

— І знову попливуть, — докидає