Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

— Сподіваюся, ви пробачите мені, Норо, — озвався Філіп.

Жінка подивилася на нього, і на її очах знову заблищали сльози, але вона змусила себе всміхнутися.

— Бідолашний, ви так турбуєтеся про мене. Не варто непокоїтися. Я вас не звинувачую. Зі мною все буде гаразд.

Швидким легким рухом вона погладила Філіпове обличчя, щоб показати йому, що не сердиться; її дотик був ледь відчутним, а потім Нора вистрибнула з екіпажу й забігла до будинку.

Філіп заплатив кучерові й подався пішки до помешкання Мілдред. На серці чомусь було неспокійно. Філіп почав звинувачувати себе. Але чому? Він не знав, як іще міг вчинити. Минаючи крамничку з фруктами, згадав, що Мілдред полюбляє виноград. Він так радів можливості продемонструвати свою любов, задовольняючи будь-яку її примху.

72

Наступні три місяці Філіп щодня приходив до Мілдред. Він приносив із собою підручники і, попивши чаю, працював, поки дівчина лежала на канапі, читаючи романи. Іноді він підводив погляд і кілька хвилин дивився на неї, і тоді на його обличчі розцвітала щаслива усмішка. Мілдред відчувала, що Філіп розглядає її.

— Не гайте час, витріщаючись на мене, дурнику. Продовжуйте працювати, — казала вона.

— Ви справжнісінький тиран, — озивався він весело.

Коли хазяйка квартири приходила, щоб накрити на стіл для вечері, хлопець відкладав книжки і радісно з нею базікав. Це була проста жіночка середніх років із чудовим почуттям гумору і гострим язичком. Мілдред швидко з нею потоваришувала і розповіла детальну, хоча й неймовірну історію про обставини, через які опинилася в такій халепі. Доброзичлива жінка розчулилася і щосили намагалася полегшити долю дівчини. Через свою порядність Мілдред наполягла, щоб Філіп назвався її братом. Вечеряли вони разом, і юнак радів, коли вдавалося замовити щось, що задовольняло примхливий апетит дівчини. Він зачаровано дивився, як вона сидить навпроти нього, і час від часу, не в змозі більше стримувати радість, брав долоню коханої в руку і потискав її. Після вечері Мілдред умощувалася в кріслі біля каміна, а Філіп сідав на підлогу поруч із нею, притискався до її колін і палив люльку. Часто вони не перекидалися жодним словом, і подеколи Кері помічав, що дівчина задрімала. Він не наважувався поворухнутися, щоб не розбудити її, і тихенько сидів, ліниво дивлячись на вогонь і насолоджуючись своїм щастям.

— Добре поспали? — усміхався він, коли Мілдред прокидалася.

— Я не спала, — відповідала вона, — просто заплющила очі.

Дівчина жодного разу не зізналася, що заснула. Характер вона мала флегматичний, тож вагітність їй анітрохи не заважала, однак Мілдред неабияк переймалася своїм здоров’ям і дослухалася до порад кожного охочого ними поділитися. За гарної погоди дівчина вранці виходила «пошпацирувати» і залишалася певний час на свіжому повітрі. У теплі дні вона могла трохи посидіти в Сент-Джеймському парку, але решту часу з радістю проводила на канапі, ковтаючи один за одним романи або теревенячи з хазяйкою. Цікавість Мілдред до пліток ніколи не згасала, і вона з численними подробицями розповідала Філіпу історії господині, мешканців поверху, де розташовувалася вітальня, чи сусідів із найближчих будинків. Час від часу дівчина панікувала і ділилася з Кері своїми страхами про болючі пологи і можливу смерть. Вона детально переказувала йому, як народжувала хазяйка і жінка, що мешкала на поверсі з вітальнею (Мілдред не була з нею знайома. «Я краще побуду сама, — щоразу нагадувала дівчина, — ніж спілкуватимуся з першим-ліпшим»), відчуваючи водночас страх і дивне задоволення; але здебільшого чекала на пологи незворушно.

— Зрештою, я не перша, у кого буде дитина, чи не так? І лікар каже, що не буде жодних проблем. Бачите, будова тіла у мене така, як треба.

Місіс Оуен, господиня пологового будинку, куди Мілдред збиралася лягти, коли прийде час, порадила лікаря, і дівчина бачилася з ним щотижня. За свою роботу він хотів п’ятнадцять гіней.

— Звичайно, можна було знайти щось дешевше, але місіс Оуен так наполегливо рекомендувала його, до того ж я подумала, що скупий платить двічі.

— Якщо ви почуваєтеся зручно й задоволено, витрати мене анітрохи не хвилюють, — заспокоював Філіп.

До всього, що Кері для неї робив, Мілдред ставилася так, наче це була найприродніша на світі річ; та й він теж полюбляв витрачати на неї гроші: кожна п’ятифунтова банкнота, яку Кері давав дівчині, сповнювала його гордістю і щастям, а оскільки заощаджувати вона не вміла, така нагода випадала часто.

— Не розумію, куди зникають гроші, — зізнавалася Мілдред, — просто вислизають із рук, наче пісок крізь пальці.

— Не переймайтеся, — заспокоював Філіп. — Я радий допомогти вам усім, чим зможу.

Добре шити Мілдред не вміла, тому речей для дитини не готувала і сказала Філіпові, що дешевше буде купити готові. Кері нещодавно продав частину заставних листів, у які були вкладені його гроші, і тепер із п’ятьма сотнями на рахунку та в пошуку вигідніших інвестицій почувався справжнім багатієм. Вони часто розмовляли про майбутнє. Філіп наполягав, що Мілдред слід залишити дитину собі, але вона відмовлялася: слід було заробляти на життя, а це легше зробити, коли не доводиться піклуватися про дитину. Дівчина планувала повернутися до якогось із кафе в мережі, на яку вона раніше працювала, а дитину віддати на виховання якійсь порядній селянці.

— Можна знайти когось, хто добре доглядатиме за нею за шість із половиною шилінгів на тиждень. І мені, і дитині так буде краще.

Філіпові це здавалося безсердечним, але варто йому було спробувати переконати Мілдред, вона вдала, наче думає, що він шкодує грошей.

— Можете не турбуватися, — кинула вона. — Вас я не проситиму за це платити.

— Ви чудово знаєте, що мене не турбує, скільки це коштуватиме.

У глибині душі Мілдред сподівалася, що дитинка народиться мертвою. Вона про це майже не говорила, але Філіп здогадався, що в неї на думці. Спочатку його це приголомшило, але потім, обдумавши все, він дійшов висновку, що так буде краще для всіх.

— Добре вам говорити-балакати, — сварливо зауважила Мілдред, — але дівчині страшенно складно заробити собі на життя, а дитина все ще гірше ускладнює.

— На щастя, ви завжди можете розраховувати на мене, — усміхнувся Філіп, узявши дівчину за руку.

— Ви такий добрий до мене, Філіпе.

— Ой, ну й дурниці!

— Не думайте, що я не віддячу вам за все, що ви для мене зробили.

— Заради Бога, не потрібно віддячувати. Я зробив би для вас усе можливе; я роблю це, бо кохаю вас. Ви мені нічого не винні. І мені від вас нічого не потрібно, якщо ви мене не кохаєте.

Кері лякало, що дівчина