Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Поки служниця допомагала Ліїн зняти сукню, розстелити постіль, а потім ще й збивала подушку для більшої м'якості, багато людей у палаці лягати спати навіть не думали.

Душечка Велівера, котрий ховався від своєї матері, імператора і всіх охочих з ним поговорити, причому негайно (ультиматуми ставитимуть, відразу ж здогадався капітан), сидів на кухні над відром і вправно чистив моркву. Так він відпрацьовував комірчину, котрою милостиво поступився один із помічників кухарки. Хлопець уночі мав начистити овочів у достатній кількості, щоб можна було наварити корисного для фігури та кольору обличчя супчика, яким імператриця наказала нагодувати наречених. А у помічника було призначено побачення, і ніхто не міг з ним помінятися, всі або мали вийти в денну зміну, або теж були зайняті заготівлями вище голови — зранку люблять поїсти не лише наречені.

З іншого боку відра сидів Айдек, у якого очищення овочів виходило навіть краще, ніж у капітана, і розповідав останні новини, частину з яких йому, розповіла Мелана, а іншу він безсоромно підслухав.

— Дохла черепаха, — сказав капітан, коли Айдек розповів про талант бачити пророчі сни в однієї з наречених, причому спадкоємиць.

— У неї характер непридатний, — одразу ж сказав Айдек, кидаючи очищену моркву до тазика з водою. — Боїться, ридає, непритомніє. Та й подобається їй якийсь блондин. Мелана каже, що бідолашна дівчинка його як побачила, так і застигла соляним стовпом, ледве відвела цю нещасну звідти. Щоправда, не каже, що то за блондин. А лякати і без того залякану власним даром дівчину ніхто не буде. Ах так, а ще ця наївна істота зовсім не вміє зберігати таємниці, навіть про те, як випадково підслухала скандал між імператорським подружжям розбовкала. Каяр у спідниці, схоже.

— Гаразд, а інші?

— А там взагалі кумедно. До однієї вже не хочуть ходити служниці, в чай їй плюють, скоро щурячий послід почнуть додавати. Але там і так було зрозуміло, що за характер у молодої діви. А щодо решти поки сперечаються, сам чув, як твоя мама обіцяла наступного разу принести кістки та просто розіграти на удачу. Там кожен варіант має як переваги, так і недоліки.

— Значить, рішення не ухвалили, — задумливо сказав капітан.

— Поки ні. Але якщо ти ховатимешся тут і далі, твій тато трісне об підлогу поліному і присягнеться одружити тебе з першою, що трапиться йому на шляху, — промуркотіла Мелана, що виникла на порозі комірчини. — Якщо хочеш втрутитися у цей вибір, саме час.

— Не хочу, — сказав капітан і посміхнувся. — Я взагалі не маю наміру дозволяти їм робити якийсь вибір. В мене інші плани.

— Мальок збирається переграти акул? — Мелана лагідно посміхнулася і похитала головою. — Гаразд, спробуй, а я поспостерігаю. І так, тебе насправді легко знайти. Тобі просто щастить, часу на твої пошуки поки що ні в кого немає.

— Я впораюсь до того, як мене знайдуть, — сказав капітан і взяв наступну моркву.

— Ну-ну, — пробурчала Мелана. — Пробуй. Тільки не забувай, чим закінчилася твоя попередня авантюра.

— Я пам'ятаю. Саме тому не намагаюся зробити все самостійно.

Мелана тільки зітхнула та пішла, залишивши чоловіків у компанії овочів.

***

Каяру в цей же час було набагато веселіше. Він пив хороше старе вино, яке один із малознайомих чоловіків, який набивався в друзі, спеціально дістав з льоху. Ще він грав у карти. І вів суто чоловічу розмову. Тобто, балаканина перетікала зі зброї на коней, з коней на кораблі, з кораблів на мисливських собак і незабаром мала доплисти до жінок, заради чого ця розмова й затівалася.

На столі стояла четверта пляшка. Чаші, в які вино розливали, були не скляні, а старовинні, бронзові, нібито витягнуті з не менш старовинної скриньки заради дорогого гостя. Але Каяр був упевнений, що їх дістали через те, що не було видно, скільки і кому в них налито. Дорогі та цінні «друзі» вирішили його напоїти і випитати якісь страшні таємниці. А Каяр, як тільки побачив чаші, попрощався з ідеєю непогано провести час і проковтнув горошину, що не дає п'яніти.

Щоправда, зіграти сп'яніння в Каяра виходило не дуже. Але господаря будинку та цінних чаш ця гра цілком задовольнила і, доливши вина гостям у черговий раз, він нарешті почав переводити розмову на жінок. Переводити розмови він умів так собі, і Каяр ледве втримався від недоречного мерзенного хихикання.

— Кажуть, Веливера цього разу двох якихось красунь привіз, — сказав він, одразу після заяви про те, що норним псам обов'язково треба відрізати вуха, щоб їх лисиці не хапали за ці довгі лопухи.

— Ага, — озвався Каяр щосили витріщаючись у карти. — Свою колишню командирку та її подругу привіз. Мусить хтось досвідчений за цим курником доглядати.

Хазяїн будинку й маг, що прикидався його старим знайомим, явно вмів вловлювати брехню, переглянулися. Маг кивнув, а господар задумливо хмикнув і зазирнув у свої карти.

— Так, курник, із золотими курочками, — сказав повільно. — Цього разу купа спадкоємиць, як би їх вирахувати? Кажуть, одна на красуню з півдня схожа. Напевно тому їх так багато цього разу. Красунь з півдня. А ця дівчина, подруга наглядачки в курнику, вона вовчиця?

— Ні, — чесно відповів Каяр, помилувався поверх карт тим, як маг киває і господар будинку розквітає, уявивши себе великим розумником, а потім додав: — Вона сирота. Уявляєте, цього разу імператриця дозволила привезти сироток-компаньйонок і видавати їх за елана заради більших веселощів. А оскільки всі знають, що одна спадкоємиця-елана схожа на жителів півдня, таких сироток і привезли. Тепер імператриця спостерігатиме за тим, як у зграйці однакових пташок шукають найціннішу, і буде дуже веселитися.

Каяр гидко хихикнув, а потім ляснув картами об стіл, маг, якраз зосереджений на вібраціях та інших тонких матеріях, підскочив і перекинув на себе вино. Хазяїн будинку несхвально подивився на Каяра, подав магу серветку і прошепотів:

— Що?

— Правда, — прошепотів маг.

Каяр відчув, як губи розсуваються в посмішці, тому голосно гикнув, спробував підвестися і з гуркотом упустив стілець.