Читати книгу - "Граф Монте-Крісто"

Карнавал добіг краю.

XVI. Катакомби Сан-Себастьяно

Може, ніколи в житті не зазнавав Франц такого наглого переходу від веселощів до суму, наче якийсь нічний дух одним помахом обернув усенький Рим величезною могилою. Пітьма була тим глибша, що місяць-підповня ще не з’явився на небі, тож вулиці, якими проїздив Франц, були геть темні. Утім, їхати було недалечко, і за десять хвилин його коляса, чи радше коляса графа Монте-Крісто, зупинилася біля дверей готелю.

Обід уже був на столі. Оскільки Альбер казав, що рано не повернеться, Франц сів за стіл сам.

Маестро Пастріні звик їх бачити разом, тож запитав, чому нема Альбера. Франц відказав, що його запросили в гості.

Раптове зникнення вогнів, пітьма, що заступила яскраве світло. Тиша, що поглинула гамір, — усе воно викликало у Францовій душі незрозумілий смуток упереміш із невиразною тривогою. Обід минув у мовчанні, попри запобігливу турботливість господаря, що весь час заходив дізнатися, чи всім задоволений його гість. Франц вирішив чекати Альбера до останньої хвилини. Потім він звелів подати колясу лише до одинадцятої години і попросив маестро Пастріні негайно сповістити його, якщо Альбер прийде до готелю. До одинадцятої години Альбер ще не повернувся. Франц одягнувся і поїхав, попередивши господаря, що пробуде ніч на балу в герцога Браччано.

Дім герцога Браччано був один із найприємніших у Римі, а дружина його, що належала до старовинного роду Колона, була пречудовою господинею, і їхні прийняття славилися на всеньку Європу. Франц із Альбером приїхали до Рима з рекомендаційними листами до герцога, тож перше запитання, яке він поставив Францові, було про його супутника. Франц відказав, що вони розлучилися тієї хвилини, коли гасили мокколетті, і він згубив його з очей біля віа Мачелло.

— То він і досі не повернувся додому? — запитав герцог.

— Я чекав його до одинадцятої години, — відказав Франц.

— А ви знаєте, куди він подався?

— Достеменно й не знаю, здається, на побачення.

— А нехай йому! — вигукнув герцог. — Сьогодні недобра днина чи радше погана ніч для пізніх походеньок, правда ж, графине?

Останні слова стосувалися графині Г., що допіру з’явилася під руку з паном Торлоніа, герцоговим братом.

— Як на мене, то, навпаки, я вважаю, що це чудова ніч, — відказала графиня. — І ті, хто тут зібрався, будуть шкодувати лиш за тим, що пролетіла вона зашвидко.

— Я й не кажу про тих, що тут зібралися, — усміхнувся герцог. — Єдина небезпека, що їм загрожує, це закохатися у вас, якщо це чоловік, а якщо жінка, то занедужати від заздрощів до вашої вроди. Я про тих кажу, що вештаються вулицями Рима.

— А хто ж вештається о цій порі вулицями, якщо тільки не на бал поспішає? — запитала графиня.

— Наш друг Альбер де Морсер, я розлучився з ним о сьомій годині, — сказав Франц. — Він побіг за незнайомкою, і відтоді я його не бачив.

— Що? І ви не знаєте, де він?

— Геть не знаю.

— У нього є зброя?

— Він у блазенському вбранні.

— Не треба було вам його відпускати, — сказав герцог, — ви ж бо знаєте Рим ліпше від нього.

— Де ж пак! Легше було б зупинити третього номера, що виграв сьогодні перегони, — відказав Франц. — Та й що може з ним статися?

— Хто там знає! Ніч дуже темна, а від віа Мачелло до Тибру шапкою докинути.

Францові аж холодок по спині пробіг, як він побачив, що герцог із герцогинею поділяють його тривогу.

— Я попередив у готелі, що їду до вас, — сказав Франц, — і мені повинні сповістити, тільки він повернеться.

— Еге ж, — сказав герцог, — он вас, здається, уже шукає мій лакей.

Герцог не помилився: угледівши Франца, лакей підійшов до нього.

— Ваша милосте, — сказав він, — господар готелю «Лондон» сповіщає, що вас очікує якийсь чоловік із листом від віконта де Морсера.

— Із листом од віконта! — вигукнув Франц.

— Авжеж.

— А що за чоловік?

— Не знаю.

— Чому ж він сам не приніс сюди листа?

— Посланець не пояснив цього мені.

— А де посланець?

— Він пішов, як побачив, що я подався до зали сповістити це вам.

— Божечку! — вигукнула графиня. — Ідіть же хутчій. Сердега! Із ним, певне, сталося лихо.

— Біжу, — сказав Франц.

— Ви повернетеся сюди і розповісте про все? — запитала графиня.

— Авжеж, якщо нічого поважного не сталося, а то я ні за що не можу ручатися.

— Принаймні залишайтеся на зв'язку, — сказала графиня.

— О, не турбуйтеся.

Франц узяв капелюха і квапливо вийшов. Приїхавши на бал, він відправив колясу назад, звелівши кучерові повернутися о другій годині ночі, та, на щастя, герцогів палац, що виходив одним боком на Корсо, а другим до майдану святих Апостолів, був розташований за десять хвилин ходи від готелю «Лондон».

Підійшовши до дверей, Франц побачив чоловіка, що стояв посеред вулиці; він і хвильки не сумнівався, що це Альберів посланець. Чоловік був загорнутий у простору кирею. Франц попрямував до нього, та, на превеликий його подив, той перший забалакав до нього.

— Що вам потрібно від мене, мосьпане? — запитав він, відступивши на крок.

— Це ви принесли мені листа від віконта де Морсера? — поспитався Франц.

— Ваша ясновельможність мешкає в готелі Пастріні?

— Так.

— Ваша ясновельможність мандрує разом із віконтом?

— Так.

— Як звати вашу ясновельможність?

— Барон Франц Д’Епіне.

— Значить, лист адресований вашій ясновельможності.

— Потрібна відповідь? — запитав Франц, узявши з його рук листа.

— Так. Принаймні ваш друг сподівається на неї.

— То підніміться до мене.

— Ні, я ліпше зачекаю тут, — усміхнувшись, відказав посланець.

— Чому?

— Ваша ясновельможність зрозуміє, прочитавши цього листа.

— То я знайду вас тут?

— Обов’язково.

Франц увійшов до готелю і на східцях зустрів маестро Пастріні.

— Ну що? — запитав той.

— Про що ви? — відказав Франц.

— Ви бачили чоловіка, що прийшов до вас за дорученням вашого друга?

— Так, бачив, — відказав Франц, — він передав мені листа. Загадайте, будь ласка, принести світла.

Господар звелів слузі принести свічку. Францові здалося, наче у маестро Пастріні дуже розгублений вигляд, і йому ще дужче закортіло хутчій прочитати листа. Тільки слуга запалив свічку, він швидко розгорнув аркуш паперу. Лист був написаний Альберовою рукою, під ним стояло його ім’я. Франц прочитав його двічі, такий несподіваний виявився його зміст.

Ось він дослівно:

«Любий друже, відразу ж після отримання цього листа візьміть із мого гаманця, якого ви знайдете у шухляді письмового столу, мій акредитив, долучіть до нього і свій, якщо мого буде недостатньо. Біжіть до Торлоніа, візьміть у нього чотири тисячі піастрів і вручіть їх чоловікові, що приніс цього листа.