Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

         Проте, не дивлячись на вагання, Родіон Михайлович не сумнівався, що важливість і необхідність його тлумачення книги Іоанна є єдиним правильним виходом із усієї ситуації. «Якщо вже взявся, то Богом дано закінчити те», – вирішив він. Нарешті, секунду лиш завагавшись, Родіон Михайлович відкинув усе, що було в нього досі тривожне на душі, та покрокував до Володимира.

         Все ж, хвилювання його відновилось в череві, коли він побачив моторошний профіль ієромонаха. Сухі губи в нього беззвучно рухались в палкій молитві. Перед Володимиром, на поличці кліросу був розгорнутий старий Псалтир, однак в нього він поглядав зрідка; в основному очі Володимира були заплющеними, бо псалми він знав напам’ять. Отже, Родіона Михайловича Володимир не бачив, і навіть не почув.

         – Ви, ієромонах Володимир? – притишеним голосом питав Родіон Михайлович.

         Той, до кого він звертався, одразу розплющив очі, та повернувши їх до Родіона, не став відповідати на запитання, та тільки видав нове:

         – А ви чого хотіли від мене, Родіоне?

         Тоді найперше, що здивувало іконописця – це українська мова, на якій питав його старий чернець (так ще й в обителі УПЦ); та й голос його, подібний до звуку старої гармоніки. Друге – те, як відреагував ієромонах на його звертання: це не була реакція заклопотаної людини, яку тільки-но відірвали од справ. Факт того, що Володимир назвав його по імені, не надто здивувало Родіона, адже певно, що намісник вже заочно ознайомив братію з ним.

         – Я прийшов, щоб спитати вас про значення слів у Біблії. Мені порекомендував вас наш бібліотекар.

         – Ох, я подякую за це Андрію, – відповів Володимир.

         Відтак, цей монах прийняв Родіона незвичайно люб’язно, причому без жодних на те резонів. Він спустився із кліросу та промовив:

         – Ну що же, тоді ходімо в бібліотеку.

         Вони спустились на двір монастиря. Сухе повітря оповилось першою вологою – отже, скоро мав випасти перший, утім запізнілий сніг. Небо наповнилось білою пеленою; поки Родіон стояв поряд з ієромонахом, той вдивлявся в ту пелену, знову поринувши в молитви. Тепер він міг би простояти так невідомо скільки, допоки з мари його не пробудив іконописець.

         – Тож, ви відбуваєте послух в церкві? – несподівано спитав Володимир, підходячи до дверей бібліотеки.

         – Поки що. В інші дні я буду іконописцем.

         – Ясно, – сухо промовив Володимир, одчиняючи двері.

         При вході він привітався з Андрієм, подякувавши зразу за люб’язну протекцію. Повністю озирнувшись, Володимир помітив книгу на столі, яку читав Родіон Михайлович.

         – Ви хотіли дізнатись в мене про Апокаліпсис? – здогадався він.

         Родіон кивнув. Проникливість Володимира його розвеселила.

         – Скільки годин? – спитав ієромонах.

         – Пів-на восьму, – відповів бібліотекар.

         – Отже, в нас є півгодини, – усівся біля вікна (де лежала книжка Родіона) Володимир. Поряд нього сів Родіон Михайлович. – Андрію, ми вам не будемо заважати?

         – З… зовсім ні.

*  *  *

         – Уявіть собі ці сім церков, Родіоне. Фактично, кожна знаходиться на півдні Туреччини, поряд з Патмосом. Туреччина колись була Візантією, на чолі з Константинополем. Але ще три сторіччя перед тим, як Іоанн написав цю книгу, місце Візантії заполонила Римська імперія. Розумієте ж, про що я говорю?

         – Так, але як ця історія пов’язана з усією книгою? – питав Родіон Михайлович.

         – Ох, Родіоне, адже щоб розуміти саму книгу, потрібно також розбиратися в історії, в сучасності апостола.

         – Ну гаразд.

         – Так-от, – продовжував Володимир, – на сході Римської імперії саме знаходились ці сім церков в часи Іоанна. Християнство туди, як ви знаєте, поширив апостол Павло. Окремо в Ефесі, там, де перша церква – він проповідував кілька років. Легалізував християнство у Римській імперії Костянтин, але це вже інша історія.

         Отже, ти питав, що вони, ці сім церков означають. В мене є кілька варіантів, Родіоне, але про кожен з них я дізнався в духовній семінарії. Це сім церков, сім епох – ось із чого я почну.

         – Яких епох?

         – Епох розвитку християнства. І тут тільки виникає два запитання: маються на увазі епохи в момент життя Іоанна, починаючи зі створення світу, чи це епохи християнства, переказані аж до Судного дня? Я особисто думаю, що тут підходить цей, останній варіант, бо Іоанн в своїй книзі говорить виключно про майбутнє людства, а не про свій час.

         Потім можна сказати, що це єдині сім церков, які залишаться під кінець світу. Як ви маєте пам’ятати, в Євангелії Христос стоїть біля церкви на горі, і промовляє, що від неї каменя на камені не лишиться.

         Той же час Родіон Михайлович згадав своє видіння, де він також блукав біля зруйнованого храму, посеред пустелі на височині. З хвилину він заглибився в спогади, відволікшись від пояснень ієромонаха. Потім Родіон схаменувся з питанням до нього.