Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

час бойових дій під орудою Япончика було (за різними даними) від двох до десяти тисяч озброєних до зубів головорізів. Вони добре знали місто і на всякий випадок на околицях його мали чимало «опорних пунктів». За будь-якої влади Япончик залишався могутнім і непереможним. Тільки з 1917 по 1918 рік в Одесі змінилося більше десятка влад, і кожна з них встановлювала свій порядок. Але Япончик виживав за будь-якої влади, був винахідливим і вертким, як в’юн, тож не раз рятував банду від повного розгрому. Він мав своїх людей в надрах будь-якої влади і тому завжди своєчасно виводив свій загін з-під удару. І будь-яка влада боролася з некоронованим королем криміналу. Але марно. Лише денікінський генерал Шиллінг, який командував одеським воєнним округом, мав успіх у боротьбі з триклятим Мишком. Він відрядив у кафе Фанконі кількох озброєних офіцерів контррозвідки. Вони сіли за сусіднім столиком, пили, розмовляли. Коли охоронці Япончика відволіклися, контррозвідники дістали револьвери з наміром арештувати бандитського главаря. Той швидко оцінив ситуацію: щоб не вистрелили в спину, він притулився до стіни і зробив спробу домовитись з офіцерами.

Почали збиратися гуляки, і це було на руку Япончику. Офіцери не зважилися затівати стрілянину в людному місці, вирішили відвести Мишка до будинку контррозвідки, аби там отримати подальші вказівки. А тим часом чутка про арешт Япончика швидко поширилась Одесою і досягла Молдаванки. Через тридцять хвилин до будинку контррозвідки збіглися озброєні грабіжники. Вони перегородили вулицю биндюгами та фаетонами. Кілька бандитів підійшли до переляканих вартових і ввічливо (одеська манера) попросили терміново видати їм живого і неушкодженого Япончика. Генерал спершу відмовлявся, але врешті-решт страх зробив своє. Мишко вийшов на поріг і ввічливо розкланявся з отетерілими вартовими…

Пізніше главар бандитської Одеси зробить спробу помиритися з білими і навіть пошле листа воєнному губернаторові Гришину-Алмазову, але той, ясна річ, не принизиться до відповіді. Тоді Мишко оголосить війну «білопогонникам» і час од часу влаштовуватиме вуличну стрілянину. Денікінці – як і інші представники влади, – були глибоко обурені нахабністю якогось там Мишка з Молдаванки. Газети ганьбили Япончика, чи не в кожній вітрині магазинів, кафе, у всіх поліцейських відділках, ресторанах, казино і готелях висіли мальовничі фотографії короля Молдаванки у профіль і анфас, що тільки збільшувало популярність Япончика серед обивателів. Арештувати його так ніхто й не наважився.

Про ту Одесу через десятиліття популярний і вельми колоритний артист Михайло Водяний (Водяной) співатиме на сцені Одеського театру музичної комедії, де він блискуче грав і Яшку Буксира («Біла акація»), і Мишка Япончика («На світанку») і особливо знаменитого Попандопуло із «Весілля в Малинівці»:

Я одессит, я из Одессы,

Здрасьте!

Хочу открыть вам маленький секрет.

Так вы спросите:

Я имею счастье?

И я отвечу:

Чтобы да – так нет.

Но я не плачу, я никогда не плачу.

Есть у меня другие интересы.

И я шучу, я не могу иначе,

Да потому что я родом из Одессы!

Мой старший брат —

Чудак невероятный, —

Перед расстрелом

Пел такой куплет:

«О, мамочка, роди меня обратно».

Но был погром,

И мамы год как нет.

Один бандит

Сыграл со мною сценку —

Меня у дома догола раздел.

Потом сказал:

«Ты видишь эту стенку?

Я из тебя устрою барельеф».

Одесский банк

Сбежал с деньгами в Ригу,

А может быть, в Джанкой или в Париж.

И сбережений я имею фигу.

Как говорят французы —

Ля кукиш.

Коли до Одеси прибула кіногрупа Харитонова і Мишко Япончик дізнався, що в її складі «сама Віра Холодна», заявив – на всю Одесу:

– Королева екрана належить тільки королю Молдаванки, себто мені, котрий Мишко Япончик, фраєр із фраєрів!..

Також оголосить: віднині він закоханий тільки у Віру Холодну, а тому вона буде тільки його, і ніхто не сміє її й пальцем зачепити! Інакше, «будєт імєть дєло со мною – фраєром і корольом, которий єсть Мішка Япончик!»

Він ходитиме чи не на всі концерти в Одесі, на яких виступатиме Холодна, посилатиме їй з першого ряду величезні букети білих лілій – потім по місту поширюватимуться легенди, що один із букетів тих лілій був отруєний. Він, мовляв, і погубив актрису, яка відхилила любов бандитського короля. Спрацювало й те, що на ті ночі, коли з концертами виступала Холодна, Япончик забороняв своїй братві виходити на грабунки. Тож до Холодної іноді зверталися одесити з проханням вплинути на «короля», аби він їх грабував бодай хоч рідше. Приміром раз на тиждень. Віра сміялася, але на контакти, хоч їх і домагався бандитський главар, так жодного разу й не пішла – бандит є бандит, бодай і дещо романтизований…

Впоравшись з фільмом «Азра», ательє Харитонова продовжило зйомки картини «Княжна Тараканова», що була почата ще в Москві. В Одесі ж тривали натурні зйомки, але цей фільм не зберігся, і подальша його доля невідома. Як і «Циганка Аза» – інсценізація однойменної п’єси М. Старицького. Збереглася лише фотографія В. Холодної в ролі Ази. Не вціліли і останні фільми з участю Віри Василівни: «Дама с камелиями», «Mиcс Кетти», «В тисках любви», «Песнь Персии».

Взагалі, за той період кінодіяльності В. Холодної збереглося мало даних, адже місто було відрізане фронтами Громадянської війни, свідчення про роботу ательє Харитонова до Москви майже не надходили, а що й надходило, то було на рівні чуток.

Віра Василівна в Одесі захворіла вперше в листопаді 1918 року – в горлі в неї утворився нарив.

До ангіни (гостре запалення лімфоїдної тканини піднебінних, рідше – язикового або носоглоткових мигдаликів) ще й сьогодні ставляться майже нехтуючи. Чи й не хвороба, махнуть рукою. Горло, мовляв, заболіло. Тиждень – і ти здоровий! І часто за таке зневажливе ставлення до ангіни розплачуються здоров’ям. А все тому, що не до всіх хвороб люди ставляться серйозно. Подумаєш – відлежишся, поп’єш гарячого молочка, а через пару днів все й минеться.

Сьогодні вважається – у світлі медицини, звичайно, – що ангіна – самостійне, гостре інфекційне захворювання. І хворіють нею навіть люди зі здоровим горлом. Гірше, що ангіна може дати тяжке ускладнення.

Основний шлях передачі ангіни – повітряно-крапельний. Інфекція може поширюватись навіть при розмові на близькій відстані, – ось чому при ангіні хворий повинен мати якомога менше контактів – цього й не врахувала Віра Холодна. Підхопивши ангіну, полоскала горло теплою рідиною і виходила на холодне повітря. Що швидко дало ускладнення. За наших днів рятують антибіотики, тоді ж їх не було. Та й не прийнято з ангіною звертатися до