Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

І – хапали…

Громадянська війна найбільше запам’яталася одеситам постійною зміною влади. Тільки з 1917 по 1920 рік влада в Одесі змінювалася 14 разів!

А коли «законна» влада міняється з калейдоскопічною швидкістю, то реальна влада завжди опиняється в руках криміналітету. Бандитизм тоді в Одесі процвітав чи не найпишнішим квітом.

У 1891 році у родині фургонщика Меєра-Вольфа Мордковича Вінницького, на Молдаванці, народився хлопчик, який отримав подвійне ім’я Мойше-Яків, тож його іноді називали Мойсеєм Яковичем. На шостому році хлопчик залишився без батька. Рано почав працювати, спершу учнем у матрацній майстерні і водночас відвідував єврейську школу. Пізніше поступив електриком на завод «Анатра». Під час єврейських погромів у жовтні 1905 року брав участь в єврейській самообороні і тоді ж навчився добре володіти зброєю. Згодом приєднався до загону анархістів-комуністів «Молода воля». Після вбивства поліцмейстера михайлівської дільниці засуджений до страти, що її невдовзі було замінено 12 роками каторги (1907). У тюрмі він познайомиться з Г. Котовським, який відіграє в його житті неабияку роль. У 1917 році Мойше-Яків вийде на волю по амністії Керенського, організує велику банду грабіжників і стане грозою Одеси. 12 грудня 1918 року, під час евакуації з Одеси австро-німецької армії, організував успішний наліт на Одеську в’язницю і звільнив багато ув’язнених. Пізніше, під час окупації Одеси інтервентами у 1919 році активно співробітничатиме з більшовицьким підпіллям (не без допомоги Григорія Котовського). Як свідчитиме Леонід Утьосов, який дружив з ним, Мойше-Яків старався уникати вбивства, протегував артистам. Пізніше він навіть організує з криміналітету та бойовиків-анархістів «54-й імені Леніна радянський революційний полк», але забажає самостійності, вийде з підкори і буде вбитий більшовиками під час арешту.

Ще за свого бандитського життя став відомий як Мишко Япончик. Перебрався – вже по своїй загибелі, – в статус літературного прообразу – Бені Кріка з «Одеських оповідань» Ісаака Бабеля, ще пізніше потрапив у «блатні» пісні «одеського» циклу 1981–1984 років Олександра Розенбаума.

Він і справді був фігурою неординарною і нерядовою. Недарма ж його весь кримінальний світ Одеси визнав своїм «королем». І для того, щоб захопити бандитський трон, Мишкові Япончику вистачило всього лише два роки. За даними кримінальної поліції, він очолив всіх молдаванських грабіжників та контрабандистів. А це не так і мало – кілька тисяч чоловік. Його правою рукою став одноокий Мейєр Герш, а заодно й консультантом з питань тактики об’єднання всіх злодійських груп в одну величезну банду.

Так Мишко Япончик став некоронованим королем бандитської Одеси, і його люди проникали всюди. Він вселяв жах у одеських торгівців худобою, лавочників, купців середньої руки, і ті безвідмовно й покірно платили Япончику щедру данину. Були люди Япончика і в поліції – йому не тільки повідомляли про «облаву», але й рекомендували, яким чинам і скільки «ложить за пазуху». Поліція була ним куплена. Такого в Російській імперії ще не траплялося. Вважається, що Япончику також належить першість у Росії по створенню злочинного синдикату, куди входили банди з інших губерній. Заодно Япончик налагодив надходження коштів до своєї скарбниці з інших регіонів країни. В його «організації» існував суворий поділ на злочинні професії. Були свої вивідники, наймані вбивці, баришники, аферисти тощо. І вся ця «робота» добре оплачувалася. Особливого розголосу набули шокуючі набіги Япончика на ресторани, театри і місця, де збиралася комерційна еліта. Доходило до того, що бути непограбованим Япончиком вважалося просто непристойним, а для комерсантів це означало ніби як зниження статусу.

Популярність Япончика в Одесі була така велика, що про нього ще за життя розповідали легенди. Це був кремезний франт з розкосими очима в яскраво-кремовому костюмі і жовтім солом’янім капелюсі-канотьє. З краваткою-метеликом «кіс-кіс» і букетиком конвалій в петлиці він фланірував по Дерибасівській у супроводі двох охоронців з числа відчайдухів-головорізів. Городові шанобливо йому кланялись. Перехожі поспішно давали йому дорогу. Щоденно Япончик відвідував кафе Фанконі, де мав свій персональний столик. Біржові гравці та маклери перетворили кафе в центрі міста на свої штаб-квартири, і там Япончик почувався, як рівний серед рівних, свій серед своїх. Тож був у курсі всіх оборудок, що там укладали. Але виявилося, що грошей та влади було замало, аби повністю підкорити місто. І тоді Мишко Япончик запроваджує т. з. «кодекс нальотчика», порушення якого каралося не лише відлученням «от дела», але й смертю, хоча «мокрі діла» Япончик не визнавав. Кажуть, при одному вигляді крові він бліднув і навіть міг втратити свідомість. За цим «кодексом» лікарі, адвокати, артисти отримували привілей спокійно жити й працювати. Пограбування їх чи й навіть зневага вважалися великим порушенням «закону» – Япончик жадав визнання інтелігенції. Тому його часто бачили в перших рядах оперного театру із вродливою дружиною, милою, інтелігентною дамою. На літературних і музичних вечорах він теж з’являвся і почувався там майже своїм. І все ж більша частина інтелігенції його сторонилася. Тоді він придумав цинічний хід і, як завжди, у своєму стилі. Кожного відомого музиканта чи артиста, який гастролював у місті, Япончик грабував, і нещасному доводилося – поліція відмовлялася навіть заводити справу, – звертатися до бандитського короля з проханням повернути речі. Япончик довго цокав язиком, зітхав, розводив руками, дивувався, «шо такого пограбувала якась там шпана». Хитав головою. Посилався на «кодекс». Але врешті-решт вибачався за низький рівень освіти своїх «мальчиків». Потім вів пограбованого гастролера до свого гардероба і пропонував взяти все, що той зможе нести. Речі потерпілого поверталися – під тост «за дружбу». В Одесі говорили, що навіть Шаляпін, людина взагалі вибаглива щодо дружби, потрапив в уміло розставлені Мишком сіті.

На Молдаванці, своїй вотчині, Япончик часто влаштовував гамірні бенкети – на столи виставлялася контрабандна екзотика, маслини, смажена і фарширована риба, апельсини, овочі і горілка – останню підносили відрами. Столи аж тріщали від дармового їдла. За це Молдаванка й прозвала Япончика «королем». Дружив Мишко і з героєм червоних, а тоді – відомим бессарабським розбійником. І коли бандит Котовський врешті-решт опинився в тюрмі, саме Япончик розробив план його звільнення і втілив його в життя. Майбутній комбриг уникнув тоді зашморгу. (За це він відплатить Япончику зрадою в найтяжчий для бандита час.)

Але найбільшу славу Япончик здобув за часів Громадянської війни, коли банда його росла чи не щодня. Під