Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Дурбецало. Катай мерщій до медвідсіку та ширнись чимось витверезливим. Та прикрий хоч чимсь свій зад. Бо зараз сюди прибуде екіпаж на цей політ.

Тут Голден увімкнув світло й прикрутив музику.

— А що сталось?

— Нам надходять повідомлення. Напад на прем’єр-міністра Марса. Ті кораблі, що їх виявив твій Алекс, були приманкою, аби відтягти на себе його ескорт.

— Але ж, — мовив Голден, — ті кораблі нового ескорту...

— ...якраз і смалять по ньому.

Голден стиха вилаявся.

— А там Алекс, на тім кораблі. Чи були які вісті від Алекса?

— Аніяких вістей ані від кого. Я спрямовував кілька радіотелеско­пів у тому напрямі, й оце таке вони виловили. Я влаштував перевірку з Драммер і технічним складом, і вони доповіли, що «Росі» має взірцевий бюлетень свого стану здоров’я, а мені все менше інтересу стирчати отут, вичікуючи, коли ж ті, хто за всім цим стоїть, зроблять мені чергову підніжку.

Голден звільнився від ременів крісла і заширяв у повітрі. Голова трохи «пливла». З висоти роззирнувся на командну палубу. От мов якась частка його мозку все ще сподівалася побачити й Алекса, і Наомі, й Еймоса отут — а не десь. Щоб були поруч нього! Досі йому й на думку не спадало, що це вже звичка така виробилась у нього: побачити всіх своїх людей на місцях, перш ніж дати команду вирушати «Росинанту» в путь. І це вперше, подумав, він вирушає без них. Кепська призвістка!

— Окей, — сказав він. — Я тут приберу для товариства. Коли ти сподіваєшся вирушити?

— Що швидше, то ліпше.

— Таж реактор холодний, а ще ж нам треба набрати запас повітря й води, — зазначив Голден. Алкогольні випари начебто вже вельми швидко розвіювались, але певності він ще не мав, чи це справді так, а чи то якесь оманливе відчуття. — Плюс дійшла до мене надійна інфа, що мені вкрай потрібно розжитися в медвідсіку на щось витверезливе... ну й чимсь прикрити свій зад.

— Радий, що до тебе дійшло, — похвалив Фред. — То дві години буде тобі досить?

— Гадаю, що вкладуся.

— То вкладайся.

Рука за рукою, спускався Голден ліфтовою шахтою. Новий екіпаж! Гряде на «Росинанта»! Осідлає! І вже не відкрутишся тут, аніяк. Ну, воно завжди мріялося про розширення персоналу, але ця нинішня радикальність переповнювала його жахом. Незнайомі обличчя за контролями... в каютах... По всьому кораблю залунають не такі голоси, до яких він так давно звик за всі ці літа після «Доннаджера». Навіть коли вони перевозили пасажирів, саме його екіпаж був осердям колективу. А це впало йому на голову щось інше — й геть не до вподоби було йому воно.

Зупинився біля медвідсіку, якраз по дорозі до своїх апартаментів. Бути тверезим! Символічний натяк на новий тимчасовий екіпаж, тільки на цю мандру до Місяця, це ж, як придивитися, не так і лиховісно, але та думка міцно застрягла десь на задвірках його свідомості: без Наомі, без усієї його команди, не бути вже «Росинантові» тим, чим він був досі... Голден перевірив дані свого ручного термінала: самі лиш запити від Фреда. Алексова мовчанка була не в поміч.

Контакт транспортного рукава зі шлюзом був не ударом, а м’яким поштовхом: от мов станція Тайко прокашлялась. Голден став біля шлюзу, аби впустити їх — вісьмох. Із них шестеро були поясани, а двоє, з виду, начебто земляни. Усі в польотних комбінезонах станції Тайко, всі з невеличкими особистими заплічниками. Ось вони й запливли до корабля, зупинилися поміж шафок. Драммер, у своїм безпековім однострої, виступала на їх чолі.

— Капітане Голдене! — розпочала вона. — Залюбки рекомендую вам капітана з його екіпажем.

Чоловік, що, руки в боки, сплив угору, здавався замолодим для чину капітана. Чорна, стрижена «під бокс», чуприна переходила в лискучу бороду, що, хоч як старалася, не могла надати хлоп’ячим рисам більшої поважності. Відрекомендували Голденові й решту: пілотів Арнольда Мфуме й Чаву Ломбо, інженерів Сандру Іп та Зака Казандзакіса, техніків по зброї Гора Дрогу й Сунь-Ї Стейнберг, а наостанок — спеціалістку з систем комунікації Мавру Патель. Ось ця невеличка церемонія і скінчилась, а Голден не певен був, чи хоч одне з тих імен запам’ятав до пуття.

Драммер чи не зчитала його занепокоєння, бо, коли екіпаж розбігся по своїх місцях, вона затрималась і відвела його набік.

— Вони хороші люди, капітане. Я сама їх добирала. Поганих немає поміж них.

— Угу, — на те Голден. — Це добре.

Її усмішка вражала моторошною лагідністю.

— Та мені й самій мовби коти душу шкребуть.

— Ого?

— Саме під час моєї зміни ті вдерлися на станцію та й викрали ту трикляту протомолекулу. Хотіли й боса приконтачити. Цілоденно я підтримую всім спокій і самовладання, а як настане сонна зміна, то скрегочу зубами й витріщаюся на стінку. А нині ж, як старий летить геть, я, бачить Бог, просто цеглинами серу.

Голден видихнув довге зітхання.

— Дякую вам за це.

— Завжди до ваших послуг. Тут у кожного, кого здибаєте, власний смертельний бій.

— А можна б мені знати щось про...? — кивнув він головою на двері. То Драммер і надала йому характеристики, простими, короткими реченнями. Співмешканець Сандри Іп виявився одним із зрадників, тож вона досі почувається зрадженою. Стейнберг і Мфуме обоє пережили тяжкі часи втрати репутації і, хоча зазвичай це не становить проблеми, якщо вони потрапили в скруту, хтось та має втрутитись і зняти напругу. Дрога має на Землі родину, тож він дуже тривожився, і злився, й печалився. Голден поставив собі завдання поговорити з цим чоловіком, якщо випаде така нагода. Чуючи усе нові й нові подробиці, про всякі провини й слабинки, сильні сторони та особливі чесноти, Голден відчував, як усе ширшає, заполонює всі йому груди спокій.

То й гаразд: хоча ці чоловіки та жінки й не були його родиною, але ж стали його екіпажем. Ніколи не важитимуть вони так багато, як важили для нього Алекс, Еймос і Наомі, але на весь наступний тиждень йому бути їхнім капітаном. Того й досить.

Досить — поки що.

Коли зі шлюзу виринув Фред, Драммер саме закінчувала свою розповідь про проблемне безсоння Маври Патель. Фред приземлився, впершись ногами в стінку, а кісточками закріпившись у хапачках для рук, — от мовби й вродився на