Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

А що коли й справді, повернувшись з Одеси, вона…

Але не міг повірити в те, що Віра здатна на таке. Хоча… Коли жінка розлюбить, то з нелюбом може вчинити що завгодно – відомо.

Ні, ні, хтось гаряче заперечував йому, Віра на таке не здатна. Не смій так навіть думати про неї.

І він ухвалив собі: повернеться Віра з Одеси, про все з нею відверто поговорить, і вони за обопільною згодою подадуть на розлучення… Хай вона живе зі своїм кінематографом, купається у славі, а він… Як тільки повернеться Віра з Одеси, так і скаже їй про це…

Про те, що його Віра вже ніколи не повернеться з Одеси, він і в найжахливішому сні не міг подумати. Як і те, що її кінець стане початком його кінця…

«Якщо ви гадаєте, що вавилонське стовпотворіння було з кимось там у Вавилоні, то ви таки помиляєтесь. Воно відбувається зараз, в Одесі». Так говорили у ті часи дотепники, коли до Одеси прибула зі знімальною групою Віра Холодна.

Влада в місті змінювалася чи не з калейдоскопічною швидкістю: ради, білогвардійці, Добровольча армія, петлюрівці, інтервенти… Іноді бувалі жителі однієї вулиці не знали, при якій владі вони живуть – лягли спати при одній, часто просиналися вже при іншій. Питали, висунувшись з вікна: які там сьогодні «флажки» в місті? Червоні, білі, жовто-блакитні чи зелені?…

Коли знімальна група Харитонова прибула до Одеси, в місті ненадовго отаборилися більшовики – вони стріляли по гайдамаках, білогвардійцях та по різних «прочих врагах народа».

А заодно й по мирних обивателях – накази червоного командування, які карали розстрілом за «шаг вправо, шаг влево», були розклеєні на всіх перехрестях. А втім, колишніх офіцерів, які відмовлялися служити новій владі, в Одесі – як і в Севастополі, – навіть не розстрілювали, їх зв’язували колючим дротом групами і топили. Водолази, які потім спускалися в ті місця, з жахом говорили, що їм здавалося, ніби вони потрапили на офіцерський мітинг…

Кіногрупі в Одесі було тоді не до зйомок – всі тремтіли за власне життя і полегшено зітхнули лише тоді, як червоних нарешті вигнали з Одеси.

У місті якось закріпилися частини Добровольчої армії Денікіна. Говорили, що ось-ось у порт мають зайти кораблі Антанти з солдатами іноземного легіону, сенегальськими стрільцями і морською піхотою.

Хоч влада в місті й змінювалася часто, але все-таки зйомки йшли повним ходом. Крім «Княжны Таракановой» та «Цыганки Азы», були зняті й інші фільми. Одесити натовпами ходили за знаменитою кіноактрисою Холодною, навіть збиралися під вікнами будинку, де вона тоді мешкала.

Паралельно зі зйомками фільмів йшли концерти.

Трупа артистів ательє Харитонова приїхала до Одеси не в кращу пору її існування.

До початку Першої світової війни по експортно-імпортному обороту Одеський порт був першим портом у Росії. На той час населення міста складало один мільйон найрізноманітніших національностей. Там було багато промислових підприємств, банків, торгових фірм. Одесити здавна славились своєю винахідливістю, жвавістю та веселістю, незалежним норовом і гумором своєрідним, що ніколи не мілів. І навіть свою назву здобув (цілком заслужено): одеський. Недарма ж сама назва мешканців Південної Пальміри – одесит – стане своєрідним синонімом слова «гуморист», «дотепник».

Це і Леонід Утьосов, корінний, до речі, одесит (отже, вірити йому можна) авторитетно підтвердить:

На свете есть такой народ —

В Одессе он живет.

И где ни встретишь тот народ —

Он весело поет.

Кого вы не спросите,

Ответят одесситы:

«Такими уж нас мама родила!»

P. S. Ще до піднятої теми: що таке Одеса – у плані гумору, – що таке одеський гумор і що воно таке – одеські гумористи (а їх значно більше в Одесі, аніж самих одеситів в… Одесі!).

Так от.

Якось газети повідомили: Роман Карцев (представляти не треба) переїжджає з Москви до Одеси.

І що виявилося? Любить Одеса не лише проводити свої знамениті гуморини, а й заодно любить самих гумористів (як казав незабутній Голохвастов, «очень даже, очень»…), які від такої любові, звичайно ж, страшенно задоволені. Принаймні це засвідчив сам Карцев.

Одеські (цілком серйозно) депутати «відстебнули знаменитому гумористу двокімнатну квартиру в новому будинку на Французькому бульварі. А щоб Карцев не платив чималий податок (все ж таки квартирка має вартість у 160 тисяч доларів), продали хатинку Роману Аншелевичу за… 1 (одну!) гривню 20 копійок!

Одеситу-гумористу нічого не залишилося, як щиро вигукнути:

– Я страшенно задоволений! 15 хвилин – і на пляжі. 15 хвилин – і на Привозі!.. Треба повертатися до одеського повітря, до цього моря, до цих людей… Тут люди такі… ти можеш підійти до будь-кого на вулиці, до незнайомого – поговорити, чи до тебе підійдуть. У Москві цього немає. Там якщо підійдуть, то… не дай Бог! Але головне, що тут – Батьківщина!

Тож повіримо гумористу та його найсерйознішим словам щодо Батьківщини.

Хоч Одеса тоді й перебувала під окупацією німців, але для здійснення кінозйомок у місті та його околицях Чардинін виклопотав спеціальний дозвіл градоначальника. Для зйомок на морі орендували яхту.

Одеські газети й журнали тоді повідомляли: «Любопытное явление наблюдается на центральных улицах Одессы. За изящной молодой женщиной бегают подростки, озираются и оглядывают с ног до головы ее и взрослые… То идет «королева экрана» – Вера Холодная! Вера Холодная в ближайшем будущем выступит в театрах «Гротеск» и «Танго». По приезде в Одессу Харитонов в срочном порядке начал строительство киностудии на Французском бульваре. Чтобы не терять солнечных дней, съемки «натуры» проводились главным образом на берегу моря. Снимали фильм «Азра, или Дочь рыбака», экранизация пьесы Габриеле Д’Аннунцио «Дочь Иорио». Фильм о том, как рыбачка Азра пожертвовала своей жизнью ради спасения любимого ею Джидли».

У другій половині 1918 року Одеса була окупована інтернаціональною армією Антанти – там з’явилися французькі та англійські моряки воєнної ескадри, французькі, англійські і грецькі війська, які складали приблизно стотисячну армію.

Влада у місті так само мінялася часто – чи не щодня. Траплялися місяці, коли місто розбивали на зони. Вечорами різні начальники з’являлися в театрах і кіно і влаштовували облави, перевіряючи документи на предмет виявлення дезертирів.

Багатьох озброєні солдати під командою офіцерів виводили з театрів та кінотеатрів у темінь південної ночі під яскраві зорі (всі жахалися: чи не на розстріл їх бува повели? А потім і за рештою глядачів прийдуть…) Але ті, кого виводили, швидко поверталися на свої місця додивлятися виставу чи кіно, а між рядами нісся зраділий шепіт: «Відкупилися!»

Відкуплялися