Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Ааа…, Ви це мали на увазі. Я мечник. Можу битися двома мечами одночасно.

При цьому він одразу ж витяг з-за спини свою зброю, яка виявилася цілком звичайною. Без ельфійських символів чи там зачарувань. Просто два звичайні, гострі мечі, при цьому не надто довгі, щоб ними банально зручніше було користуватися. Та й взагалі вони швидше скидалися на якусь зброю зі східних країн.

– Корисна ти людина. Тепер буде кому м'ясо різати на вечерю. Або там овочі шаткувати, – сказала я посміхнувшись, але не переставала думати про те, що з цим хлопцем може бути не все так просто. Августій, у будь-якому разі, не поставив би на це завдання зовсім не підготовлену людину.

– Ви що? Як так…? Мої мечі не для цього…, – просто таки застогнав він, показово обійнявши свій скарб як дитина у якого хочуть відібрати його улюблену іграшку.

– Гаразд, годі балакати. Іди, збирай речі, про які я тобі говорив, і щоб завтра на світанку вже стояв чекав Анніку біля воріт. Зрозумів? – скомандував Августій.

– Вас зрозумів! – з радісним виглядом, він відразу побіг до виходу з тераси.

Мене ж трохи насторожило, що Том здається мало зрілим. Ну як би мені кандидат наук у поході і не потрібен, але, начебто він за віком не далекий від мене, але здався трохи інфантильним, особливо в моменті з мечами. Хоча, можливо, це дійсно його привід для гордості, і я банально перебільшую.

****

Коли Томас побачив свою начальницю він злякався, незважаючи на те, що практично всі чарівники мали примітну зовнішність, Анніка була дуже яскравою. Все це завдяки вогняно-червоному волоссю, яке неслухняно розвивається на вітрі наче полум’я. Мигдалеподібні янтарні очі просто зачаровували, але в той же час, коли вона заговорила, Том не міг не відвести погляду від її посмішки, адже трохи довгі ікла якось лякали. Як кажуть у всіх людей, є унікальні риси, але її точно ні з ким не сплутати. Коли вони з Августієм йшли на зустріч, віньбурчав собі під ніс щось типу: – «Як вона схожа на свого діда», і при цьому важко зітхав, але Том вирішив не уточнювати про що бубонить Голова.

****

– До завтра, Томас! – вигукнула я йому вже слідом, але він мене не почув, мабуть поринув у свої думки.

Далі глянувши на запечатаний конверт у руках Августія, з усмішкою продовжила:

– Начальнику, а з вами, я так зрозуміла, теж прощаюся? – чесно кажучи, мені вже навіть було трохи радісно, ​​що я тепер довгий час не  буду вислуховувати його претензії.

– Так, а то я вже достатньо часу витратив на все це. В Альянсі і інших турбот вистачає. Усі необхідні деталі за твоїми завданнями знаходяться у цьому конверті. Дитячий портрет принца обіцяли доставити сьогодні прямо до тебе протягом цього дня. І звичайно не думай взяти його з собою в подорож. Це королівське надбання.

– Начебто мені хотілося б тягати його за собою!

– Ну, до побачення, Анніко! І нехай щастить! Спробуй впоратися якнайшвидше!

– Ха! Це як вийде. З такими завданнями, я, може, взагалі більше сюди ніколи не повернуся. Оскільки вони нездійсненні, – не забула нагадати я йому.

– Хтозна. І до речі у Томаса свої лицарські забобони до яких я стосунку не маю, тому або змирися або перевиховуй сама, – сказав Голова і посміхнувся мені своїми нечисленними зморшками, після чого просто пішов слідом за Томом, залишивши мене в компанії кота, який все ще задоволений сидів на терасі.

– «Цікаво, лицар кажете..., що тоді на такому важливому завданні робить звичайний лицар без магії?», – подумала я, після чого пішла в обідню залу, щоб як слід поїсти. У цьому місці трапезували всі від учнів до магів вищого рівня, місця вистачало всім, і не було жодної дискримінації за статусом, це ж стосувалося і тих, хто народився в простій сім'ї, і тих хто з аристократів. В альянсі магії, а особливо в обідній залі, всі були рівні. Здебільшого все вирішував талант та вміння, а не зв'язки родини. Тому лишаеться питання, як Томаса було допущено до завдання пов'язаного з королівською сім'єю і драконами, для мене залишається відкритим.

Цілий день я займалася то тренуванням,(бо зранку не встигла) і звичайно приготуваннями до завдання, переглядала потенційні маршрути для подорожі та звичайно займалась обтяжливими документами. У результаті покінчивши з усім цим, з чистою совістю, ще не чекаючи пізньої години, я буквально впала на ліжко і заснула як немовля. Вранці ж мої потрібні в поході речі, завантажили на коня. Найпотрібніше я ношу завжди в торбі через плече, яка зі мною на всіх моїх завданнях, вона не велика і в неї міститься рівно те, що є моїм мінімумом необхідних речей, без тієї поклажі, що завантажили на коня, в принципі, більш-менш я можу обійтися, але не без своєї торби. М'яко тримаючись за поводи, я попрямувала до головних воріт, де вже чатував Томас.

– Привіт Том! Ну що, готовий до пригод? – підморгнула я йому, бачачи його чудовий настрій, незважаючи на ранок.

– Добрий ранок, як ніколи готовий! – надихнувся він ще сильніше.

Ворота повільно відчинилися і зі скрипом, міст, що важко опускався, дав початок нашим пригодам. Щойно ми покинули Альянс, я почала потихеньку усвідомлювати, у що власне вляпалася цього разу.

Було навіть незрозуміло, чому я не відмовилася від цієї витівки, адже коли подумаєш, що доведеться як мінімум майже все наше королівство об'їхати в пошуках дракона, то одразу голова йде обертом. Я звичайно люблю захоплюючі подорожі, але навіть до кінця не відомо існують дракони все ще чи ні.