Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

«Федеріко, погано себе почуваю, тому сьогодні у відділку мене не буде. Керівництво попередила. Перешли, будь ласка, ті справи, про які ми говорили».

Таке повідомлення Елена надіслала сеньйору Кортесу. Після неспокійної ночі та дивного сну Елена не мала ніякого бажання їхати у відділок. Знову ділити спільний простір з набридливим Федеріко. Голова розколювалась, розум заполоняли різні думки. Чому цей сон? Чому саме зараз? І чи був це взагалі сон?

Елена пам’ятала, що в шкільні роки в неї був друг на ім’я Мартін Велес. Але вона не пам’ятала, чому і як вони перестали спілкуватись. Вона не пам’ятала, чи та ситуація зі сну дійсно відбулась в реальному житті.

Елена вирішила скористуватись імпровізованим вихідним і навідатись в рідний район. В неї справді ще залишилась квартира в середмісті. Описавши в подробицях сон, Елена знову надіслала листа на електронну пошту своєму чоловікові. А ще вона вирішила знайти Мартіна Велеса. Елена сподівалась, що він досі проживає в Севільї.

Повернення в рідний район викликало неприємні відчуття. Елена погано знала, чому вони з родиною переїхали в Мадрид. Це сталось ще до завершення навчання в школі. Випускні іспити вона здавала екстерном. Батько ще деякий час працював прокурором в Севільї, потім все рівно перевівся в Мадрид, але вже отримав нижчу посаду. Він став юридичним консультантом в найгучніших кримінальних справах столиці. Було дивно, що постать Елени як прокурора зв’язали лише з її чоловіком, а не з батьком, який протягом багатьох років обіймав посаду прокурора в Севільї. Напевно, прізвище було для деяких гучніше, аніж родинні зв’язки.

Родина Елени не продавала квартиру в Севільї, тому вона без проблем потрапила в осередок свого минулого, де все, навіть стіни, було насичено спогадами. Світлини досі залишились висіти на стінах, а м’які іграшки в її кімнаті так і чекали на свою господарку.

Її дитяча кімната була наповнена різними кольорами. Ніхто б з її колишнього та й навіть теперішнього оточення не повірив би, що це її кімната: велика кількість життя в кожній дрібниці, яких було повно.

Серед усіх полиць увагу Елени привернула та, на якій були розміщені дивні ляльки. Це були ляльки-маріонетки. Вони їй здались знайомими і не тільки тому, що Елена пам’ятала їх з ранніх років свого життя, а й тому, що ці ляльки виглядали  так само, як і вбиті жінки: пози, одяг, вираз обличчя. Вони всі були розставлені по порядку. І Елена, порахувавши, помітила, що четверта – абсолютна копія Маріанни.