Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

- Це все просто якась нісенітниця… Я бачу те, чого не існує і не може існувати! Дурна Елена!

Велике ліжко так і залишилось бездоганно застеленим. Завжди з двома ковдрами, хоч вони і були тонкими, але для клімату Іспанії це було занадто. Хоча в цій кімнаті, як зараз побачила Елена, все було занадто. Занадто велика кількість фіранок: масивні тканини, які звисали над вікном в декілька рядів. Занадто велика кількість м’яких іграшок, які стояли і на полицях, і були розставлені на ліжку поміж подушок, яких теж було достатньо. Якісь стоси малюнків та велика кількість канцелярії, кольорових олівців та ручок. Елена в дитинстві вчилась в художній школі і мріяла стати митцем. Принаймні так було до переїзду в Мадрид. А потім… Світ перевернувся з ніг на голову. І стало менше яскравого, кольорового в житті.

Що завжди в Елени було в єдиному екземплярі, на відміну від решти речей, це її щоденник. Записник, в якому вона з малечку зберігала всі свої думки від решти світу. Але де вона його залишила, тому що з собою в Мадрид не взяла, не пам’ятала. В столиці з’явився і новий нотатник. А от в старому Елена була впевнена, що могла залишитись інформація про Мартіна.

Елена передивилась в усіх шафках,  відкритих та закритих дверцятами, на та у столі, навіть під ліжком. Вже збираючись вийти з кімнати, Елена зачепилась біля дверей за щось рожеве. Це була лямка від рюкзака. Від її старого шкільного рюкзака. Дивно, що він був там досі. Взагалі, це все було дивним. Таке було враження, що вони з сім’єю тікали з цієї квартири, з Севільї, похапцем і раптово. Наче час розділився на до та після переїзду в Мадрид. Але головне, що подія, яка б зв’язувала ці два проміжки часу, була відсутньою в голові Елени.

В рюкзаку вона знайшла купу зошитів та свій записник. Цей щоденник так само, як більшість канцелярії, був рожевого кольору. Зараз з рожевих речей в Елени був тільки напівпрозорий блиск для губ. І ним вона рідко користувалась. В щоденнику було багато записів, якісь стікери, секретики. Подекуди там було записано щось датовано, а інколи – ні. Він був об’ємний, тому Елена вирішила взяти його з собою в готельний номер – і вже там передивитись. Залишатись в квартирі їй не хотілось. Там для неї усюди був дискомфорт. Щось незриме не пускало її відчути колишній спокій та тепло дому.

Коли Елена прибирала блокнот в сумку, з нього випала світлина. На ній вона побачила себе шістнадцятирічну та свого друга Мартіна Велеса. Одяг та вигляд був такий самий, яким вона бачила уві сні. Поки Елена роздивлялась знімок, в неї задзвонив телефон.

- Алло.

- Елено, це Федеріко. Знаю, в тебе відгул, але…

- Що, Федеріко?

- В нас нове вбивство.