Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

***

- Елено, привіт! Невже тебе батьки відпустили?

- Вони поїхали. Там щось з дідусем сталось.

- То ти – вільна птаха!

- Принаймні на сьогодні. Багато вже прийшло?

- Ні. Тільки всі збираються. Ти одна з перших. Я думаю буде достатньо людей. Ще й «Червоні буйволи» мають навідатись.

- Хто? Мартіне, ти вже почав святкування?!

- Та ні, Елі…

- Не називай мене так…

- Та чого ти? Чи тебе називати «Аче»?!

- Я що схожа на Маріо Касаса?

- Ні, звісно, ні. Просто «Елена» звучить вже дуже офіційно.

- То ж, хто такі ці «Червоні буйволи»?

- Банда одна. Прикольні хлопці.

- Я когось з них знаю?

- Частина з них вчиться в твоїй школі. Може, і бачила раніше. Ти ж не з ким не спілкуєшся.

- Мені тебе вистачає.

- Елі, ти ж знаєш, що я тебе люблю. Розважся. Ця ніч створена для цього.

- Йди вже до своїх гостей.

Мартін підморгнув та пішов далі розмовляти з новоприбулими на його вечірку. Вона відбувалась у лісі, біля річки. Недалеко від цивілізації знаходилась оточена високими деревами галявина, де зазвичай проводили пікніки чи палили багаття. Тепер тут палало багато осередків вогню.

Це був початок навчального року, тому Мартін Велес вирішив влаштувати гучну гулянку. Елена ніколи не чула про «Червоних буйволів». Її батько був прокурором так само, як її дідусь, але він мав одне правило ніколи не говорити про свою роботу вдома. Чомусь дівчина думала, що ця банда має щось спільне з криміналом.

Елі… Елені не подобалось це скорочення. Мартін про це знав, але все рівно намагався її зачепити. Вперше за довгий час вона взагалі кудись пішла.

Занурившись в думки, дівчина дійшла до берега річки. Тут вже не було багато людей і було достатньо темно. Шум музики залишився десь позаду. Раптом вона почула звук, наче за нею хтось йде.

- Хей!

Елена озирнулась і побачила у світлі фар автомобілю чийсь силует. Світло засліпило – і Елена прокинулась.