Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

Лукас міряв кроками галявину, бубонів собі під носа. Коли раптом помітив, що за ним спостерігають. Уільям стояв на стежці, що вела до фонтану і, по доброму посміхаючись, дивився на хлопця. Лукас завмер, не знаючи, як йому реагувати і що зараз він має зробити. Уільям підійшов поближче і, вказавши на мармурову лавку, ввічливо запитав:

- Не проти, якщо я сяду?

- Ви не маєте питати дозволу, пане Уільям, - Лукас вклонився, - я негайно піду. 

- Ні-ні, лишись, будь-ласка, - посміхнувся маленький лорд, - посидиш зі мною? 

Лукас на секунду завагався, але коли син графа тебе про шось просить, варто виконати це як наказ. Хлопець сів на інший кінець лавки. Уільям був хорошою дитиною, від нього віяло теплом. Як і Айшес, він був занадто дорослим на свій вік. У його синіх очах усвідомлення було набагато більше, ніж у Едмунда або ж Клер. Але, він все рівно був дитиною.

- Я чув вашу розмову, - нарешті заговорив Уільям, - якби вас почув хтось із стражі або ж батьки, тебе, напевно, покарали б. 

- Прошу пробачення, юний лорде, я не мав…

- Але ти єдиний, хто говорить із сестрою, не боючись її. 

- Не зовсім розумію, що лорд має на увазі.

- Ти, певно вже чув від прислуги, що Айша народилась носієм древньої магії сну, - серйозно сказав Уільям, - ця магія передається у нашій родині через покоління. І носіями, як правило, стають старші діти. Але вже декілька поколінь первістками були хлопчики. Магія пробуджувалась у день повноліття і була підконтрольна. Але коли народилась Айша, все сталось інакше. 

- В якому сенсі інакше? 

- Магія сну проявила себе одразу від народження. І сестра не була здатна її контролювати. Але поки у маєтку був алхімік, він за допомогою зілля блокував її прояв, це було як ліки і всі жили спокійно. Але три роки тому, сталось дещо… я зовсім маленький був, мало що запам’ятав. Айша посварилась з Клер. Дуже сильно. Не знаю чому, але знаю, що Айша дуже розлютилась. Магія у її тілі вийшла з під контролю і… Клер заснула. А разом з нею ще три служниці. 

- Заснули? – розгублено дивився на нього Лукас, - тобто як це, заснули? 

- Міцним, глибоким сном, - відповів Уільям, - вони спали так довго, що батьки боялись, раптом вони ніколи не прокинуться? Але… через декілька днів Клер прокинулась. А слід за нею і служниці. Айшу ніхто не сварив за той випадок. Та їй більше не дозволяли лишатися з Клер наодинці. Батьки стали по іншому дивитися на неї, Ед також… та і вся прислуга, думаю, ти помітив. 

Лукас кивнув. 

- З тих пір сестра постійно намагалась приборкати свою магію і їй це вдалось, зараз вона повністю тримає її під контролем. Але її все одно стороняться. І всі її спроби догодити нашим батькам – це наче спроба спокутувати провину за той випадок.

- Але ж у тому немає її провини!

- Вона так не думає. З тої пори сестра постійно контролює себе, це дуже важко, тримати себе у такому напруженні зранку і до ночі. Проте лише з тобою вона може трохи розслабитись і проявляти емоції, адже ти, Лукасе, химера. Магія сну діє на тебе зовсім інакше. 

Лукас згадав, як вперше зустрівся з Айшес на ринку рабів і як вона занурила його у сон. Спокійний, мирний сон, без кошмарів. Так, магія сну його заспокоювала і він поринав у сон лише тоді, коли вона спрямовувала свою енергію на нього. І навіть зараз, коли Айшес так розізлилась, він відчував її ману, але вона ніяк на нього не впливала. 

- Природний бар’єр химер дозволяє тобі не боятися магії сну, - сказав Уільям, - тож, я маю до тебе прохання. Будь трохи мʼякшим із сестрою. Все таки, вона дуже старається. 

- Ви не маєте ні про що мене просити, - Лукас зіскочив з лавки та вклонився, - я просто раб леді Айшес, я виконуватиму свою роль і…

- Айшес не потрібен раб, - похитав головою Уільям, - їй потрібен друг. Та якщо ти не можеш ним стати, принаймні не будь їй ворогом. 

- А ви… як і ваша сестра, набагато випереджаєте свій вік, - ледь помітно посміхнувся Лукас.

- Тільки нікому не кажи про нашу розмову, - Уільям приклав пальця до губ, - це буде наша таємниця. 

***

Ввечері Лукас сидів за столом і переписував алхімічні формули, які вони з Айшес проходили, коли у двері тихенько постукали. Він відкрив, на порозі стояла Айша. У руках вона тримала невеличку мереживну корзинку.

- Принесла тобі випічку, - сказала вона, віддаючи корзинку Лукасу, - гарного вечора. 

- Стривай… - Лукас раптово вхопив її за рукав сукні. 

Айшес здивовано обернулась.

- Леді Айшес, - промовив Лукас тихо, - приділіть мені лише хвилину. 

Дівчина мовчки кивнула і переступила порог його кімнати. Лукас поставив корзинку на стіл, а сам повернувся до дівчини.

- Я прошу пробачення за свої різкі слова сьогодні. Я не мав ніякого права так висловлюватися. Це не моя справа і…

- Нічого, - спокійно відповіла Айша, - я все розумію.

- Мені просто… стає сумно від такого відношення до вас, - зізнався хлопець, - не те, щоб я хвилювався… але, Айшес, ви заслуговуєте набагато кращого… і мене просто розізлило те, що сьогодні сказав граф…